Гульдебан

Тамара неквапом розплющила очі, солодко потягнулася, і блаженна усмішка пропливла по всьому обличчю. До самих вух докотилася, навіть розкішного чорного волосся торкнулася. Нарешті за плечима завершальний екзамен передостанньої сесії. Вже не треба буде зриватися вранці, хапатися за конспекти, книжки, зубрити, як навіженій, потім бігти, тремтіти перед аудиторією, перебирати у пам’яті уривки куцих знань, що безладно бовталися в мізках. Там творилася така каша, що сам чорт міг ногу зламати. Проте коли витягала білет, сідала на лаву, то поволі все якось влягалося в голові й ставало на свої місця.

Звичайно ж, жодного іспиту не завалила, всі склала на відмінно. Ніби й дрібничка, та приємно. Тягнула на червоний диплом.

– Падйом! – Тамара аж здригнулася від несподіваного вигуку, що обірвав солодкі роздуми.

Над її ліжком стояла у нічній сорочці простоволоса Сусанна і шкірилася на всі свої тридцять два.

– Якого біса отак репетувати спозарання? – невдоволено бурчала Іванна. Голос її ледве-ледве пробивався з височенької одіяльної кучугури.

– Ну й народ, ех, народ, ну зовсім розпустився! – кричала як не своїм голосом Сусанна. – У вас уже геть висохли мізки від тих наук, забули, що сьогодні велике престольне свято?

– Яке? – в один голос запитали подруги.

– Кінець сесії, – відрубала Сусанна.

– Ото ще відкрила Америку, – кисло скривилася Тамара.

– А ви що, забули, турки німецькі, як ми домовлялися ще місяць тому? – не вгавала Сусанна.

– Про що? – незадоволено майже сичала спересердя Іванна. – Чого б то не відіспатися нормально?..

– На тому світі будете досипати, – хіхікнула Сусанна. – Нагадую набитим забудькам: ми сьогодні йдемо в ресторан.

– Ти що? – знову від несподіванки вигукнули дівчата. – З того і почала б, – заговорили вже зовсім примирливо.

Відразу пригадали, як ще перед заліками всі троє – Тамара, Сусанна та Іванна – вирішили, що після сесії йдуть у ресторан замочувати її, окаянну. В екзаменаційних клопотах про ту урочисту клятву дехто зовсім забув, а от вічна заводійка, на різні витівки великий майстер Сусанна цього не допустила. Наступного дня всі вони розлетяться по рідних домівках, а сьогодні ресторан і лишень ресторан. Це святе.

Усі дівки вже без жодних просторікувань позривалися з ліжок і почали нервово обговорювати деталі вечірнього гульдебану. Сном і духом не могли тоді відати й гадати, що він стане у їхніх долях найголовнішою віхою, розверне життя кожної на сто вісімдесят градусів.

Звичайно, почалося все з великої паніки: що вдягнути, що взути? Відразу виявилося: ті плаття і спіднички, що є в гардеробі кожної, абсолютно не годяться. Розпочався шмон по сусідніх кімнатах у пошуках підходящого одягу. Коли більш-менш прибарахлилися, взялися за зачіски.

За тими приємними клопотами Тамара раз у раз ловила себе на думці, що їй треба щось зробити, щось дочитати, дописати. А через якусь хвилинку відразу відлягало. Вже ж усе здано, немає ніяких завдань і проблем. Сесія ж то закінчилася. Передостання на п’ятому курсі. Попереду практика, кілька місяців навчання, державний іспит, дипломна робота і випускний. І враз усім тілом пройшов легкий озноб: а що далі, куди закине її доля? У якесь глухе село вчителькою? Як і всі дівчата з кімнати, вона закінчувала факультет іноземних мов за спеціальністю «англійська мова».

Виросла Тамара у райцентрі на Прикарпатті. Мама – бухгалтер, тато – інженер. Сім’я інтелігентів. На єдину доньку батьки, як мовиться, дмухали, суворіші були до старшого брата. Звичайно ж, й одягали її ліпше, й жаліли більше. Подивилася на свої ніжні довгі пальці з манікюром і уявила, як доведеться порпатися на грядці, а може, навіть корову доїти, й усередині аж все похололо. Знала ж бо: вчителям на селі всяко приходиться.

Тамара вродою вдалася. Бо й мама була красивою, та й, скоріш за все, далося знати змішання крові. Батько родом з Кубані. Та його розкосі очі видавали походження. Там, вочевидь, була намішана кров і печенігів, і хозарів, і ще невідь-яких диких племен. Ці ледь вловимі риси передалися й Тамарі. Високе чоло, котре прикриває густе смолянисте волосся, гармонійно доповнює продовгувате обличчя з ледь скептично усміхненими вустами. Трішечки кирпатий ніс зовсім не псує загальної картини. Але найбільше вабив погляд карих очей. Він ніби проникав у саму душу. Та разом з тим міг бути соромливим і несміливим – залежно від ситуації. Отак у майбутній юній вчительці перемішалися слов’янська краса і дика степова сила духу.

– Томко, чи не задовго ти там пацькаєш своє личко? – саркастично обірвала її самолюбування Сусанна.

Тамара саме пудрилася, малювала губи, підводила брови, заодно ніби оцінювала себе збоку.

– Дівки, то знімемо сьогодні якихось фізиків чи ліриків з філфаку? – обізвалася й собі Іванка.

Вона найменша з усіх трьох, просто мініатюрна. І дуже сором’язлива, та й не вельми балакуча. У неї був інший козир – дуже гарно співала.

– Ти своїм голосочком навіть найгарнішого аспіранта вполюєш, – кинула свої п’ять копійок Сусанна.

– Не з моїм щастям, – відказала Іванка. – Ні з того ні з сього почну в ресторані співати?

– Як побачиш красеня та захочеш зостатися в місті, то й завиєш, – поставила жирну крапку Сусанна.