Ода Дорожньому Збору: Подорож з Лицарем-Поетом

  Лорд Асфодель, тепер відомий як Ернест, мандрівний клерк, наздогнав свого першого «клієнта» на околиці Темного Лісу.

Сер Елегій, Лицар Рими, був саме таким, яким його зображувало магічне дзеркало: високий, з ідеально укладеним золотим волоссям, у блискучих, хоча й трохи завеликих, обладунках. Замість щита він ніс великий шкіряний футляр, а його меч був прикрашений витонченим гравіюванням, яке, за словами Елегія, «додавало драматизму кожному удару».

«Ви, мабуть, той помічник, якого мені надіслав Його Величність?» — запитав Елегій, оглянувши Ернеста з ніг до голови.

Ернест, у своєму сірому, трохи пошарпаному плащі, виглядав максимально непомітно. «Саме так, мій пане. Мене звуть Ернест. Я ваш консультант з логістики та управління ризиками на час подорожі. Моя мета — забезпечити ваше безперешкодне та естетично виправдане прибуття до столиці».

«Естетично виправдане! Мені подобається!» — вигукнув Елегій. — «Я відчуваю, що ця подорож стане моєю найвеличнішою поемою! Ви готові до натхнення, Ернесте?»

«Я готовий до планування маршруту, мій пане», — сухо відповів Ернест.

Їхня подорож тривала недовго, перш ніж почалися проблеми. Вони щойно увійшли до лісу, коли дорогу їм перегородили троє гоблінів. Це були не грізні воїни, а скоріше дорожні вимагачі, які виглядали так, ніби їхній останній успішний грабіж був років десять тому.

«Стояти! Дорожній збір! Або життя!» — прохрипів головний гоблін, розмахуючи іржавою сковородою.

Сер Елегій завмер. Але не від страху. Від натхнення.

«О, нікчемні створіння ночі! Ви, що смієте кидати виклик Світлу, немов тіні в світанковій імлі!» — Елегій підняв свій меч, і сонячне світло відбилося від гравіювання. — «Я не віддам вам ні золота, ні життя! Я віддам вам... оду!»

Ернест прикрив обличчя рукою. «Мій пане, можливо, варто спочатку нейтралізувати загрозу, а потім вже переходити до культурної програми?»

«Ні, Ернесте! Поезія — це меч душі!» — Елегій почав декламувати, заплющивши очі:

«О, гоблін, чий погляд, мов каламутна ріка, І чия сковорода, мов доля гірка! Я прийшов, щоб твій шлях у пітьму завершити, І римою гострою серце прошити!»

Поки Елегій намагався знайти риму до слова «сковорода», гобліни, які явно не були цільовою аудиторією для високої поезії, почали діяти. Головний гоблін, знудившись, кинув сковороду. Вона пролетіла повз голову Елегія і застрягла в гілках дерева.

Елегій, не помітивши цього, продовжив: «...І ось, я підношу свій меч, мов блискавку гніву!»

Він зробив драматичний пірует, але його довгий, шовковий плащ, який він наполіг взяти, бо «він додає динаміки в бою», зачепився за кущ ожини. Лицар Рими впав, як підкошений, а його меч відлетів убік.

Гобліни, здивовані такою несподіваною перемогою, почали обережно наближатися.

Ернест зітхнув. Час для логістики.

Він вийшов вперед, дістав зі свого потертого блокнота акуратно складений пергамент і звернувся до гоблінів.

«Панове», — його голос був спокійним і офіційним. — «Я — Ернест, представник Міжнародної Асоціації Супроводу Героїв (МАСГ). Я розумію ваше бажання стягувати дорожній збір, але, згідно з Протоколом про Транзитні Зони № 47-Б, цей відрізок лісу належить до Зони Звільнення від Податків для Кандидатів на Вбивство Демонів (ЗЗП-КВД)».

Гобліни зупинилися. Вони не розуміли жодного слова, але тон був авторитетним.

«Бачите цей пергамент?» — Ернест розгорнув його. Це був просто список покупок для пекла, але він виглядав як офіційний документ. — «Це Ліцензія на Транзит. Будь-яке перешкоджання транзиту карається Порушенням Пункту 3.1.2.а про Несанкціоноване Стягнення Податків у ЗЗП-КВД, що передбачає конфіскацію майна (включаючи сковороду) та примусові роботи на будівництві нового крила Пекла».

Гобліни перезирнулися. Вони чули про Пекло. Вони не хотіли туди.

«Крім того», — продовжив Ернест, — «якщо ви бажаєте оскаржити це рішення, вам необхідно заповнити Форму А-38-Гоблін у трьох примірниках і подати її до Відділу Претензій та Апеляцій (ВПА), який знаходиться...» — він зробив паузу, — «...на вершині найвищої гори, за сімома морями, у вівторок, з 14:00 до 14:05».

Гобліни, злякані перспективою бюрократії та примусових робіт, почали відступати. Головний гоблін, забравши свою сковороду з дерева, пробурмотів: «Це... це нечесно! Де ж героїзм?!»

«Героїзм, друже мій, — це коли ти граєш за правилами», — сказав Ернест, і гобліни зникли в кущах.

Елегій, який нарешті звільнився від ожини, підвівся. «Ернесте! Це було... геніально! Ваші слова були гостріші за мій меч! Ви їх заговорили!»

«Це була ефективна комунікація, мій пане», — поправив Ернест, допомагаючи йому відчистити плащ. — «А тепер, якщо ви не проти, ми відновимо рух. Я вніс до свого блокнота ризик-фактор "Гоблінська Бюрократія" і тепер ми можемо його мінімізувати».

Елегій, натхненний, дістав перо і почав писати: «Ода Бюрократії, що перемагає Зло...»

Ернест зітхнув. Ще три тижні такої "відпустки".