Розділ 9, в якому ми маємо справу зі «зловісним і потойбічним»

Нарешті настав час мого улюбленого свята — Хелловіна.

Можу посперечатися, що багато хто з нас неправильно тлумачить його значення. З усього, що вам відомо про Хелловін, максимум правдивої інформації це те, що напередодні цього дня сили зла: вампіри, перевертні, гобліни, демони та інша погань, якій людський рід ще не встиг придумати назв, на чолі з самим Дияволом — збираються разом, щоб влаштовувати на Землі всякі безчинства. Саме в цей день їм найлегше пробратися у наш світ. І для того, щоб відлякати виродків Ада, люди вбираються в костюми, які вважають страшними.

Але давайте трохи пробіжимося сторінками історії. Хоча б за тими, де є картинки. Чи бачили ви, які вбрання були у людей, нехай, хоч би сто років тому?! Якщо ні, то краще не дивитись. Адже маючи багату уяву, ви не скоро їх забудете і самі, мов демони, захочете зійти з цієї планети. До чого я веду: вони були справді страшними і виконували свою головну функцію: відлякували злі сили.

А що ми бачимо сьогодні? Нині костюми стали лише засобом розваги малюків. А для старших людей — способом показати себе. Коротше кажучи, демони їх більше не бояться і в цей момент починає бути необхідною поміч відьом.

Опівночі, з 31 жовтня на 1 листопада всі відьми, які досягли віку повноліття, збираються в спеціально відведеному місці у своїх будинках і проводять особливий ритуал. Завдяки ньому темні сили не можуть проникнути в наш світ і творити свої капості.

І ось я, нарешті ставши повнолітньою, маю почати брати участь у цьому ритуалі. Таємничі обставини, якими супроводжувалася ця подія, хвилювали мій інтерес. І я з нетерпінням ще більшим, ніж у всі минулі роки, чекала на Хелловін.

Цього року Хелловін випав на неділю. Звечора я вирішила не заводити будильник, але вранці все одно прокинулася не з доброї волі. Два короткі, але гучні сигнали сирени автомобіля, що під'їжджав, вирвали мене з царства Морфея. Тільки-но встигнувши розплющити очі, я вже зрозуміла, що означали це звуки. Приїхала бабуся!

Після виходу на пенсію моя бабуся часто була в роз'їздах, але на Хелловін, який через особливості нашого роду став сімейним святом, вона завжди поверталася додому. Головним чином, звичайно, для того, щоб дотриматися традиції.

Я одяглася з максимально доступною мені швидкістю і також швидко помчала вниз. Ще на сходах я почула, як мама та бабуся про щось активно перемовляються і лише потім побачила обох.

— Слава! — верескнула бабуся. Вона була єдиною, хто кликав мене за другою короткою формою мого імені.

Бабуся розпростерла обійми і я кинулася в них так швидко, що мало не впала з останніх сходів. Аромат її духів, звичний і незмінний із самого мого дитинства, приємно лоскотав ніс. А коротке волосся, хоч уже й повністю сиве, але акуратно завите й покладене, приємно ластилося до щок. Отримавши пристойну порцію обіймів та компліментів, я відсторонилася від бабусі.

— У нас із тобою є відповідальне завдання, — бабуся багатозначно посміхнулася, — нам треба сходити до теплички за останнім інгредієнтом.

Така пропозиція мені сподобалася і я, підхопивши кілька пакетів, які вже встигли дістати з машини, попрямувала за бабусею на другий поверх, минаючи одразу по дві сходинки, щоб швидше дізнатися таємницю останнього інгредієнта.

Розібравшись із речами, ми вийшли надвір. Незважаючи на ранній ранок, сонячного світла було мало. Дув неприємний, вологий вітер і я дійшла висновку, що накинути куртку, хоч і для такого короткого променаду було гарною ідеєю.

Ми пройшли через весь садок. Бабуля щось розповідала про свої подорожі, принагідно розпитуючи про новини з мого життя. При цьому на ходу вона встигала то змітати з дороги купки листя, то стусаном відправляти кудись подалі сухі сучки, що впали з дерев.

Багато де Мілана вже встигла розсунути свої підробки до Хелловіна. Практично на кожному дереві висіли невеликі, погано склеєні, але дуже милі гірлянди осінніх відтінків. Ще десь бовталася на вітрі пара аплікацій у вигляді черепів і гарбузів з великими очима і чомусь посмішками замість страшних гримас. На них люто кидався вітер із наміром зірвати з огорожі, ніби потьмяне листя з дерев, але поки що безрезультатно. Проте дивлячись, як з його допомогою летять уздовж вулиці останні, практично коричневі, як згнили груші, листя, святковий настрій, що клекотів у мені весь останній тиждень, повільно випаровувався. І на його місце обережною ходою прямувала осіння нудьга.

Раптом у мене під ногами промайнула чорна тінь. Вона принюхалася до купки листя, чарівним чином не поміченій бабусею і, не знайшовши там нічого цікавого, жалібно нявкнула, націливши на мене погляд янтарних очей. Коли я пройшла мимо, Пес зрозумів, що чесати за вушком його ніхто не буде і, знехотя рушивши з місця, м'якою ходою провів нас до оранжереї.

Ми всі разом зайшли усередину. Тут пахло вогкістю, до якої примішувалися різномасні трав'яні та квіткові запахи. Все це робило повітря в приміщенні затхлим і якимось густим. Пес навіть дзвінко чхнув, через що деякі стеблинки повернулися до входу, ніби могли нас чути.

Бабуся, похмуро бурчачи під ніс, намацала поглинутий пилом вимикач і клацнула їм. Світло спочатку тривожно замиготіло, але зрештою освітлило приміщення. Толку від нього, правда, було, як і від ранкового сонця, що ллє свої кволі промінчики крізь брудні вікна. Але разом вони таки дозволили мені розглянути і згадати, чим наповнена наша тепличка.

Тут росли трави в довгастих горщиках і квіти настільки яскравих кольорів, що, здавалося, їхні суцвіття світяться в напівтемряві. Невисокі деревця, яким були віддані найбільші горщики, розташувалися біля дальньої стіни, куди тепер прагнула бабуся. Її сива маківка майнула в моторошному кутку, звідки невдовзі пролунав її голос:

— Славочко, йди сюди. Покажу тобі секретний інгредієнт.

Я спритно пробралася крізь домашні джунглі і, подолавши пару раптових перешкод, у вигляді хаотично розставлених горщиків, опинилася поряд. Далі я з цікавістю зазирнула через бабусине плече.