Розділ 5, в якому повно дивностей

Настала довгоочікувана п'ятниця. Напередодні Алісі вдалося вмовити мене поїхати до Мішель разом з нею та Єгором на машині. Хоч цього суб'єкта я недолюблювала і сідати на пасажирське сидіння, коли за кермом — людина без прав, — така собі ідея, перспектива тупотіти пішки чи використовувати громадський транспорт була ще менш привабливою.

Тому зараз, стоячи за хвірткою, і нервово поглядаючи на годинник, я чекала на свій транспорт. Незважаючи на те, що сонце ледве торкалося лінії горизонту, і до повноцінної темряви було не менше двох годин, мама вже встигла ввімкнути ліхтар, який висвітлював вхід на ділянку. Схвильовані новим джерелом світла, мошки налетіли на нього і кружляли довкола, поки великий і мерзенний павук не спіймав парочку їхніх родичів у ледь помітну павутинку, що розтяглася між стіною будинку та плафоном ліхтаря.

Я б і далі спостерігала за цією картиною, що демонструє одну з ланок харчового ланцюга, але через поворот нарешті з'явилася Аліса. Вона йшла дрібним кроком, бо іншу ходу її сьогоднішнє взуття не дозволяло. До того ж подруга намагалася запхати в малесеньку блискучу сумочку напівпорожній пакетик сухих серветок, так відчайдушно шморгаючи носом, що я чудово чула цей звук, незважаючи на десяток метрів, що нас розділяв.

Я підбігла до неї із заклопотаним виглядом, щоб дізнатися, що трапилося з Єгором та його машиною. Але Аліса, піднявши розчервоніле обличчя, випередила мене:

— Я його покинула! — сказала подруга незвичайно тонким голосом і знову потяглася до серветок, які вже майже засунула в сумку.

— Єгора? — спитала я, не знайшовши кращих слів.

Аліса кинула на мене хижий погляд, але через мить її обличчя пом'якшало і з очей знову потекли сльози. Приємну тишу майже літнього вечора порушив несамовитий звук, коли Аліса продула ніс, але це допомогло лише на півхвилини зупинити сльози і повернути їй сили продовжити:

— Він ідіот!

Цей факт був широко відомий і тому моя цікавість не була задоволена.

— Що сталося? — спитала я, намагаючись надати своїм словам якомога більше співчуття.

Аліса прискорила крок, щоб швидше дістатися найближчої лави. Вона плюхнулася на неї і новий напад ридання забрав у мене ще один шанс на продовження конструктивного діалогу.

Я акуратно присіла поряд на самий краєчок лави і, спостерігаючи за риданнями Аліси, почала чекати, коли подруга хоч трохи заспокоїться.

Ще з півхвилини дивно безлюдну для такого чудового теплого вечора вулицю сповнювали схлипи. Потім Аліса підвела голову і подивилася на мене сумним поглядом. Тепер її обличчя спотворилося ще й напухлими віками і моє серце болісно тьохнуло. Подругу було шкода. Хоча Єгор був відверто не найкращою партією для Аліси, сама вона впевнилася в чисте та прекрасне почуття, яке колись спалахнуло між ними. Аліса була по-справжньому відданою, люблячою і їй важко було уявити, що в комусь іншому цих рис може і не бути. А особливо в людині, яка ще недавно здавалася їй найкращим представником чоловічої статі, з її нахабством і самовпевненістю — тими рисами, яких Алісі не вистачало. Ми з Ксюшею вже давно зрозуміли, що подруга закохалася в образ, який вигадала, і марно намагалися втлумачити їй таку істину. І ось Аліса сама в цьому переконалася.

— Він почав пити ще до того, як сів за кермо і… і, — дівчинка перервалася, щоб обмокнути зам'язаною серветкою нижню повіку, — і я йому сказала, що так не можна…

Знайома з гарячкістю Єгора та вразливістю Аліси, я відразу зрозуміла, чому їхня розмова закінчилася саме таким чином.

— Та кинь ти! — сказала я перебільшено радісним тоном. — Знаєш, скільки таких Єгорів ти ще знайдеш? Мільйон!

Аліса підняла на мене очі і я побачила в них повну рішучість повірити в мої слова, але її підборіддя продовжувало тремтіти як відбійний молоток. Я вже подумала, що змогла трохи навчити подругу і показати їй, що шкодувати нема про що, але вона повалилася на моє плече і продовжила ридати ще дужче.

— Алісо, глянь на це з іншого боку: тепер у тебе буде більше часу на себе!

Аліса недовго мовчала, але потім випалила:

— І який у цьому сенс?

Тут я зрозуміла, що маю справу із закінченим песимістом.

— Алісо, ну не можна так. Не такою вже гарною людиною він був.

Аліса замовкла на мить і навіть її схлипи припинилися. У тремтячій тиші, вона з благоговінням сказала:

— Ти не знаєш, про що говориш.

Я навчалася з Єгором в одному класі десять років, отже якесь уявлення про нього мала. Але говорити вголос таку думку я не стала, щоб вулицю не затопив плач Аліси і щоб не втратити подругу.

— Може, ходімо? Розвієшся трохи.

— Не хочу я нікуди розвіюватися! — заголосила Аліси, засунувши дві думки в одне речення.

Спроби заспокоїти подругу і потім проводити її до будинку зайняли ще близько півгодини і тому до Мішель я наспіла тільки коли сонце майже повністю потонуло за лінією горизонту. Незважаючи на ніч, що насувалася, не було холодно або навіть мерзлякувато. Теплий ніжний вітер приємно обдував шкіру і розвіював моє волосся, як у героїнь реклами шампунів (принаймні так я це собі уявляла).

Вже приблизно за квартал до своєї мети я зрозуміла, що рухалася в правильному напрямку. Звуки голосів та популярних мелодій, які заповнювали округу, не дали мені сплутати ціль із прилеглими ділянками. Ворота для в'їзду машин були відчинені і тому навіть здалеку я могла спостерігати за тим, як відбувається святкування.

Найцікавішим експонатом у дворі був басейн. Вода в ньому, колись прозора і спокійна, зараз вирувала так, ніби всередину помістили джакузі. Люди раз у раз заходили або покидали басейн, тому зелена трава, яка по нещасливому випадку росла біля бортиків, була настільки мокрою, що, здавалося, лише недавно з неї зійшли замети снігу.

Я тільки-но переступила поріг будинку, коли його атмосфера поглинула мене. Якби мені дали фарби і сказали зобразити її на папері, я наставила б на листку фіолетових плям.