Епілог

Чотири місяці по тому

Ми непогано обжилися в Лебединому. Облаштували ще п'ять гостьових кімнат, змінили меблі на кухні та в їдальні. Замінили люстри, тому що колишні виглядали громіздко і жахливо, до того ж поміняли в них звичайні свічки на магічні лампи.
На стінах з'явилися наші портрети та фотографії. Особливо багато фотографій було в дитячій. Дарел навчився користуватися цифровим фотоапаратом, і намагався зняти, кожен пам'ятний момент дорослішання сина.
В академії розпочався новий навчальний рік. Я тепер на другому курсі. Старшокурсники перестали дивитись на мене косо і підколювати. Сканія постаралася. І хоч мене це не дуже хвилювало, було приємно позбутися від глузування в спину.
Ах да! Сканія, добре влилася в нашу компанію. Вона пішла на додатковий курс по портальній магії. Все через її таємничого принца, якого вона зустріла на практиці.
Деймон останніми днями, дуже вередував. У нього полізли зубки. Тому останні три дні я провела з сином, тому що няня не справлялася. У бідної дівчини, почалася мігрень, вона не виспалася і була млявою.
Провідати нас прийшли Лідді, Присцилла та Мишко. Як виявилось, демон вміє відкривати портали. Щоправда ці портали були вогнянними, і Лідді при першому переході обпалила собі волосся. Тепер у неї не довга коса, а симпатична каскадна зачіска до плечей. Як не дивно, дівчина навіть не образилася на демона. Кохання, що тут сказати.
Ми сиділи у вітальні та пили чай. Деймон заснув у мене на руках, і я вирішила віднести його до дитячої.
— Я з тобою. — підвівся Мишко. — Хочу дещо спитати.
Піднімаючись сходами, демон повідав, що його батько, наполягає на весіллі з обраною Мишкові ще в дитинстві, демонесою. Він хоче зректися своєї сім'ї, але не знає як йому бути потім.
— Щоб ти не вирішив, розкажи про це Лідді.
— Розкажу, але проблема в іншому. Я втрачу спадщину, і не зможу платити за Академію. Мені доведеться покинути навчання.
— Мишко, академія належить мені. Невже ти думаєш, що я не дозволю довчитися своєму другу? До того ж, у вас цього року буде постійна практика. Я попрошу Артона, призначити тебе старшим у групі, і ти отримуватимеш зарплату.
— Олівія, ти диво.
— Дивно! - я зупинилася на порозі дитячої. — Пахне духами Арлін, але вона відвідала нас лише один раз, місяць тому.
— Стій. - крикнув демон, як тільки я зробила ще один крок. Потім перехопив, покоївку, що йшла коридором. — Покличте сюди леді Лідреллу та леді Присциллу.
— Мишко?
— Коли прийдуть дівчата, я поясню.
Дівчатка не змусили на себе довго чекати.
— Що трапилося? — підходячи до нас, спитала Присцилла.
— У дитячій відчувається портальна магія. Така вібрація йде лише від портального каменю. Вони заборонені на Альтакрі, та програмуються на конкретну людину. Дуже давно їх використовували для викрадення людей.
— Думаєш, хтось хоче викрасти мене? - злякалася я.
— І не лише тебе. Його розмістили у дитячій, значить Деймон теж у небезпеці. Потрібно заховати вас.
— Мишко, але це наш дім. Тут непоганий захист та…
— Ти не розумієш. Якщо пішли на такий ризикований крок із застосуванням портального каменю, вони легко обійдуть і захист будинку. Вам треба сховатися на деякий час.
— Я прикличу Привида, і він перенесе нас.
— Ні. Переміщення примарного коня можна відстежити. Ви підете моїм порталом. Демонські портали неможливо відстежити, і я знаю затишне місце. Лідді піде з вами. Присцилла збери речі дитині, а ви зберете речі Олівії. — кивнув демон у мій та Лідді, бік.
Через п'ятнадцять хвилин, Присцилла принесла сумку з речами Деймон і ковдру. Ще був пакет із дитячою сумішшю.
Ми з Лідді теж уже зібралися, а Мишко накреслив на підлозі якийсь знак.
— Ви перенесетеся до мого притулку. Про нього ніхто не знає. Там є їжа у магічній шафі, на два тижні точно вистачить. Я прийду до вас, як тільки зможу. Спочатку знайду Дарела і повідомлю його.
— Чому я не можу піти з Олівією? - спитала Присцилла.
— Тому що Даг мене вб'є, якщо щось піде не так. І комусь треба залишитися тут, якщо Дарел повернеться до того, як я його знайду. Потрібно буде йому все розповісти.

Ми перемістилися з Лідді та Деймоном, у дерев'яну хатину, у горах. Так, так, у горах. Тут було дві спальних кімнати, вітальня та кухня. Мило та затишно. Навіть камін був. Вид з вікна відкривався на гори в снігових шапках і галявину з квітучими, осінніми квітами.
Ми провели в хатині вже чотири дні. Мишко так і не зміг знайти Дарела, Артон теж як крізь землю провалився. Ще й Присцилла зникла.
І якщо Дарел і Артон були на практиці зі старшими курсами, то зникнення подруги мене сильно збентежило. Даг збився з ніг шукаючи її. Марно.
Посеред вітальні спалахнув демонський вогонь, і з порталу вийшов Мишко.
— Ну що? - підскочила я з дивану.
— Нічого. Його група повернулася вчора ввечері. Кажуть, що він зірвався з місця та наказав їм повертатися до Академії. - засмутив демон.
— А Артон?
— Зв'язок із ректором не працює. Док намагається зв'язатися із ним уже п'ять днів.
— А Присцилла? - запитала Лідді.
— Даг і Сем, продовжують пошуки. Поки що без результату.
— Та, що ж це відбувається? — сльози потекли по моїм щокам.
— Все буде добре, Олівія. - обійняв мене демон. — Обов'язково буде.
Затріщав портал, і з нього вийшли Дарел і Артон.
— Це правда. Ти забрала мого сина і втекла. — накинувся Дарел.
— Що? - здивувалася я, відсторонюючись від демона. — Дареле, це не…
— Я забираю сина, а ти роби що хочеш.
— Дареле! — розгублено плескала віями.
— Ви їх привели сюди! - зблід, смаглявий демон. — Олівія, Лідді, збирайтеся. У вас хвилин десять, не більше.
— Ти не забереш мого сина. - крикнув Дарел, звіріючи, коли я почала загортати Деймона у ковдру.
— Дареле, ти не розумієш. Я втекла не від тебе, а від того, хто підкинув портальний камінь у кімнату Деймона.
— І перемістившись сюди, ви вказали на місцезнаходження Олівії та дитини. Я чотири дні шукав вас, щоб розповісти.
— Що? - здивувався тепер уже дракон.
За вікном згустішала темрява. Стало темно, як уночі, і це о десятій ранку.
— Пізно. Нас знайшли. - визирнув демон.
— Дареле, це Ода. — за Мишком виглянув Артон.
— І з нею ваша мачуха. - глянув на дракона, демон.
— Стерво. Вона сказала мені, що ти йдеш від мене. - глянув на мене Дарел. — Вона чекала на мене в Лебединому, щоб повідомити цю новину.
— Мабуть, вона встановила на тобі маячок. - порадував Артон.
— А Присцилла? Ми залишили її чекати на тебе, але вона зникла. - згадала я про подругу.
— Найімовірніше, Арлін її десь ховає. - підійшов до вікна Дарел. — Настав час позбутися цієї суки та її доньки.
— Я з вами. - почав трансформуватися демон. Ого, та таким в ночі дітей лякати. Жах. Не думала, що демони в Істинній іпостасі такі жахливі. Роги, крила, хвіст, навіть копита є. А зріст? Міхей став вищим у два рази.
Чоловіки зникли за дверима, наказавши нам сховатися. З вулиці долинали крики, вибухи, дивний звук ударів, наче по землі вдарили гігантським кулаком.
За дві години все стихло. Скрипнули двері, і почулися кроки.
— Лів, все гаразд. Виходьте. - гукнув Дарел.
Ми з Лідді та малюком, вилізли з шафи, і пройшли до вітальні. Дарел тримав у руцв, голову темної німфи. А Артон, тримав за плечі, пошарпану Арлін.
— Нехай із нею розбирається батько. - пояснив дракон.
Димитрій розібрався. Він проткнув серце дружини кинджалом, за замах на онука.
Ми повернулися в Лебединий, і знайшли Присциллу в коморі, непритомною. Дівчину переправили до Академії, в цілительське крило, під опіку Дарсі.