—39—

ОЛІВІЯ

— Як ти це зробив? - прошепотіла я, дивуючись як йому вдалося так швидко приспати малюка.
— Лів? Ти не спиш?
— Тільки прокинулась. То як ти його заспокоїв?
— Не знаю. Може він звик засинати під мій голос. Я розповідав йому, як ми познайомилися, як ти стала Останньою іскрою, і що в тебе є чудовий фамільяр. До речі, дякую Крошу, він багато в чому мені допоміг.
Дарел підійшов і сів на край ліжка.
— Лів, нам треба поговорити.
— Я не віддам тобі сина.
— Я знаю. Я не хочу його забирати. Просто хочу бути поряд.
— Я чула, як ти казав, що забереш його, коли він підросте.
— Так, казав. Але я не збираюся його забирати. Коли він підросте, йому багато чому потрібно буде навчитися. Маленьким драконам, які не контролюють обернення, їм потрібно вчитися. У землях Драконів це простіше контролювати. Ти зможеш бути поруч із ним, якщо захочеш.
Я лише здивовано дивилася на нього. Невже я не щось не правильно зрозуміла? Дарел не хоче забрати у мене сина, ще й пропонує переселитися до драконів, разом із Деймоном?
— Не жени мене. Я просто хочу бути поряд, і допомагати із сином. Навіть якщо ми не разом, у Деймона має бути і мати і батько. Дозволь мені це.
Я лише кивнула.
Після тієї розмови минуло два місяці. Тиждень тому, закінчився сезон дощів, адепти повернулися до Академії та почалися заняття. Я теж продовжувала вчитися, для цього в мене було дві години на день. Так вирішив Артон. Я вчилася сама, а в ці дві години, бігала до магістрів і здавала завдання, реферати, домашки. З Деймоном сиділа Дарсі. Після занять, приходили дівчата і няньчилися з малюком, поки я займалася. А вночі… Вночі Дарел, забирав сина до себе.
Ось і зараз, я поверталася з навчального крила, прямуючи до Дока, щоб забрати Деймона.
— Лів?! — гукнув Дарел.
— Щось трапилося? — зупинилась і глянула на дракона.
— Можна і так сказати. Батько вимагає показати йому онука. Нас запросили провести вихідні із ними.
— Ем ...
— Якщо ти не хочеш, я спробую вирішити це питання і…
— Ні, що ти! Я зовсім не проти. Димитрій має право познайомитися з онуком.
І я не лукавила. Димитрій мені подобався. У ньому не було пихатості і зарозумілості. До того ж він єдиний дідусь у Деймона.
Якби тато був живий, він теж вимагав би показати йому онука.
— Коли ми маємо бути у вас вдома?
— Вони чекають на нас, сьогодні на вечерю. Я зайду за вами о п'ятій.
До п'ятої години, ми з Деймоном, були як кажуть, при повному параді. Три надто закохані в малюка няньки перерили весь гардероб. Ні, не мій. Вони п'ять разів перевдягали Деймона, доки Лусія не витримала.
— Так, годі. Ми замучили вже бідну дитину. Крош пропонував синій костюмчик, ось його і вдягнемо. Інакше зараз пересваримося. А ті костюми, які вибрали, покладемо у сумку.
Загалом, сумка з речами Деймона, виявилася вдвічі більшою за мою, і набагато важчою.
Але Дарела це навіть не збентежило. Він підхопив сумки однією рукою, а другою обійняв мене за плечі і повів до фонтану, де відкрив портал.
— Ой, а хто це у нас тут такий гарненький? — Даг чекав на нас біля фонтану. — Привіт Олівія.
— Привіт Даг.
— Ану йди до мене маленький дракончик. - і забрав у мене Деймона. — Дядько так скучив за тобою, а через твого батька зовсім не було часу побачитися з тобою. - Даг підняв малюка над рівнем обличчя, і почав його трясти.
Деймон посміхаючись загукав. Йому дуже подобалося, коли з ним так робили.
— Даг, не впусти. - прошипів Дарел. — Ти ж знаєш, що тоді буде?
— Знаю. Ти мені дещо відірвеш і в мене не буде своїх карапузів. - посміхнувся Даг.
— Саме так.
Ми розсміялася, розуміючи, що це жарт і разом увійшли до порталу.
У будинку Ан-Гронів панувала суїта, але як тільки ми вийшли з порталу і нас помітили, всі завмерли.
— Ну нарешті! — до нас підійшов Димитрій і міцно обійняв мене. — Дякую, що зробила мене найщасливішим драконом на Альтакрі. Даг, віддай мого онука.
Забравши у Дага Деймона, Димитрій пішов геть, кинувши через плече:
— Ви поки що розташовуйтеся, а я пограю з онуком у кабінеті.
Мене поселили в тій же кімнаті, що й завжди, тільки тепер тут стояло дитяче ліжечко і комод для дитячих речей.

Я переодяглася в улюблену сукню в підлогу, синього кольору та рукавом ліхтариком. Мені його подарували Лідді та Міша, після народження Деймона.
Дарел зайшов за мною, за п'ять хвилин до сьомої, і весь цей час я не бачила сина.
— З ним все гаразд. Батько навіть із Дагом так не носився, як із онуком. Ніколи не бачив його таким щасливим. Ходімо?
Я посміхнулася та кивнула. Дарел запропонував взяти його під лікоть, і я охоче погодилася.
У їдальні зібралося все сімейство і…. І Імператор.
А що він тут робить? Я думала вечеря пройде у сімейному колі.
— Ваше Сяйство, радий вас знову бачити. - підійшов до мене Імператор і поцілував ручку. — Вітаю з народженням сина.
— Дякую, Ваша Величність.
— Олівія, з Імператором ти вже знайома, наскільки мені відомо. - підійшов до нас Димитрій. — А тепер познайомся з моїм старшим братом, Гровером.
— Ем… — розгубилася я.
— Так, герцогине, я брат Димитрія та дядько Дарела. Отже, двоюрідний дід, цьому чарівному дракончику. - сказав Імператор і погладив Деймона, якого тримав Димитрій, по голівці.
— Досить розмовляти. Запрошую до столу. - поплескала в долоні Арлін.
Ми розсілися за столом. На чолі столу сів Імператор, праворуч від нього, Арлін і Даг. Ліворуч, Димитрій, я і Дарел.
— Даг, а чому ти без нареченої? - запитав Імператор.
— Так, Дагу, чому ти не привів Присциллу? - підтримав брата Димитрій.
— Тому що я заборонила приводити цю дівку до нашої оселі. - промовила Арлін, не відриваючись від своєї страви.
— Арлін, Присцилла моя подруга і гарна дівчина. - мені не сподобалося те, як вона відгукуються про мою подругу. — Вона порядна і з гарної родини.
— Була з гарної. Доки її батьки не розлучилися. - прожувавши шматок м'яса, відповіла Арлін.
— Значить це відноситься і до мого сина, бо ми з Дарелом не разом? - піднялася я, кидаючи серветку на стіл.
— Олівія! - взяв мене за руку Дарел.
— Що Олівія? Хіба я не права? Хіба Присцилла винна, що її батьки розлучилися?
— Олівія, заспокойся і поїж. — глянув мені в очі Дарел.
— Дякую, але апетит зник. — я вирвала руку з долоні дракона і хотіла було залишити їдальню, як пролунав голос Димитрія. 
— Арлін, я тобі вже сказав, що Даг одружиться з Присциллою, як тільки вона закінчить Академію. Я хочу, щоб мій син був щасливим, а ця дівчинка зробить його таким.
— Мені вона також сподобалася. - підтримав брата Імператор. — А тепер вибачся перед герцогинею, і не псуй усім апетит.
Арлін почервоніла і опустила очі.
— Олівія, вибач мені. Я не хотіла зачепити твої почуття.
— Даг, вранці вирушиш до Академії, і привидеш Присциллу. — звернувся до сина Димитрій.
Даг усміхнувся і кивнув головою. Було видно, що він радий такому результату.
— Лів. - глянув на мене Дарел, і я зайняла своє місце за столом.
Усю вечерю, Димитрій та Імператор, засипали мене питаннями про Деймона. Я іноді губилася, але Дарел приходив на допомогу. Арлін же мовчала.
Після вечері, прийнявши ванну і нагодувавши Деймона, лягла спати. Вранці прокинулася від дитячого сміху та шепоту Дарела.
— Давно ти тут? - спитала дракона.
— Хвилин двадцять. Деймон покликав.
— Що означає покликав? - здивувалася я.
— Розумієш Лів, між драконами, батьком та сином є якийсь зв'язок. Ми чуємо та відчуваємо один одного на відстані. Поки дракон маленький, зв'язок із батьком сильніший, але з віком він слабшає. — сів Дарел на ліжко і поклав біля мене сина.
Деймон засунув великий пальчик у рот і почав його присмоктувати, видаючи смішні звуки.
— Я хотів би сьогодні, показати вам одне місце. Якщо ти не проти прогулятись.
— Я тільки за.
— Добре, тоді після сніданку?
Я кивнула. Давно не гуляла на природі. А в драконосих землях, природа неймовірної краси.
Після сніданку, на якому не було Імператора, і була відсутня Арлін, але була Присцилла, ми вирушили гуляти. Але далі за сад не зайшли.
Дарел відкрив портал і показав на нього рукою, пропонуючи нам із Деймоном, увійти до нього першими. І ми ввійшли, а коли вийшли, я завмерла як вкопана.
Ми стояли між горами, а вдалечині виднівся справжній казковий замок. Його химерні обриси такі прекрасні, що нагадали мені палац з Діснеївської Попелюшки.