—38—

ДАРЕЛ

— Дареле! — випав Крош з порталу, в кабінеті Артона, коли я розповідав, як зупинив Лів. — Вони занапастять її!
— Хто, кого занепастить? - підвівся я з крісла.
— Твій брат, вампір та демон. Вони занапастять господарку. І хай вона мене потім уб'є чи зречеться, але я не можу мовчати. У них план…
З плутаної промови фамільяра Лів, я зрозумів, що малюк вирішив з'явитися на світ раніше терміну. Від того, що задумали ці бовдури, так звані друзі Олівії, у мене волосся на голові стало дибки.
Додуматись тільки, влити в дівчину демонську силу, і при цьому звернути на вампіра. Якщо до того, як її вкусить Сем, малюк не народиться, то буде катастрофа. Дитина, наполовину дракон, наполовину фей, ще й Елементаль, отримає силу демона і стане вампіром. Це гримуча суміш. Мій син може стати монстром.
Не роздумуючи ні секунди, я відкрив портал і вийшов у цілительському крилі. Знайшов палату Лів і вигнав із неї всіх, крім Док.
— Я думала, ти не прийдеш.
— Дякую Крошу, він повідомив про все, що тут відбувається.
— У чомусь хлопці мають рацію, і…
— Я не дозволю перетворити мого сина на монстра. - перебив я німфу.
— Вона не хоче, щоби ти був присутній.
— Вона зараз непритомна, і мені начхати, що вона хоче, а чого ні. Я не дозволю їй померти. Нехай потім вона зненавидить мене ще більше, але це буде потім, а зараз... - я взяв мою дівчинку за руку і почав вливати свою силу в неї.
— Лихоманка спадає, але вона не приходить до тями. - стурбовано промовила Дарсі.
— У нас ще є час?
— Ні. Маля вже показалося. Потрібно перекласти її на ліжко.
Я відкинув простирадло, і підхопивши Лів, дістав її з льоду, що майже розтанув, і переніс на ліжко.
— Я все зроблю сама, а ти продовжуй ділитися з нею силою. Часу майже нема.
Я тримав Олівію за руку, і молився всім богам, щоб вона вижила, а наш малюк був здоровий.
— Дареле, щось не так! Маля не виходить. Я не можу його дістати. Моя магія не діє.
— Що потрібно зробити?
— Привести Олівію до тями.
Я спробував, але нічого не виходило, як раптом, Лів зігнулася навпіл, розплющила очі, що світилися білим світлом, і закричала. Її голосний крик, перекрив ще один. Не одразу до мене дійшло, що це кричить мій син. Док тримала його на руках, обмазаного кров'ю, та перерізала пуповину.
Лів замовкла, заплющила очі і відкинулася на подушку, непритомна.
— Вітаю, тепер ти батько. Чи не хочеш потримати сина? - спитала Док і я відірвав погляд від Олівії.
Цілителька простягала мені згорток, з білих медичних серветок. Серед цієї білої хмари виднілося маленьке зморщене личко. МІЙ СИН! Це мій син! Мій спадкоємець. Моя кров та плоть.
Я схилився до його чола і поцілував.
— Я називаю тебе Деймоном. Відтепер ти Деймон АН-Грон, і ніяк інакше. А коли підростеш, то житимеш у землях Драконів і навчатимешся нашим звичаям.
Минуло вже десять днів, а Олівія так і не прийшла до тями. Ні жива, і не мертва, вона лежала в палаті, де народився наш син.
Вампір намагався вмовити мене, дати дозвіл на звернення Лів, але я категорично відмовив. Я не дозволю її смерті. Щоночі, я сидів біля її ліжка і вливав свою магію, підтримуючи у коханій життя. Дякую Дарсі, вона придумала спосіб, як годувати Деймона, материнським молоком, а не шукати годувальницю. Лів би нам цього не пробачила.
Я відлучався з палати, щоб вирішити невідкладні справи, або привести себе в порядок. Почався сезон дощів, і майже всі адепти роз'їхалися додому. Залишилися лише друзі Олівії.
Прийнявши душ і переодягнувшись у чисте, я увійшов у палату до Лів, з букетом ромашок. Щодня мотався додому за квітами для неї.
— Дареле! Нарешті! Я не могла зв'язатися з тобою. Щось не так… — заголосила Док, як я переступив поріг.
— Що ти маєш на увазі?
— Подивися на Деймона! - голос німфи тремтів.
Я підійшов до ліжечка сина, і остовпів. Малюк світився, а навколо нього літали сніжинки та метелики. Магія зривалася з його крихітних пальчиків.
— Так не має бути! Магія в дітей прокидатися не раніше восьми-десяти років. І при цьому Олівія слабшає. Дареле, я не розумію, що відбувається.

— Дареле, ось ти де! У нас проблема... — до палати увірвався Артон. — Кристал сили сказився.
— Здається, я знаю, що відбувається. - тільки-но помітив Ді-Карта, що схилився над Лів. — Олівія передає всю свою силу малюкові через Кристал.
— Але як? - вигукнула Дарсі, а я здається зрозумів.
— Вона остання Іскра, і після передачі сили Кристалу, пов'язана з ним. Скоріш за все, Деймон теж Іскра, ось вона і вирішила передати йому всю силу. Це пояснює те, що в дитині прокинулася магія так рано.
— І що тепер робити? - запитливо глянув на мене Артон.
— Віднести їх обох до Кристала, і просити Охоронця, щоб скасував передачу. Або без магії Олівію викине з Альтакри назад на Землю. Невідомо куди її може перенести, у такому стані вона може загинути у своєму світі.
Не довго думаючи, я підхопив Олівію на руки і крикнув Артону, брати малюка і йти за мною в підземелля, до Кристала сили.
Через двадцять хвилин, ми в шістьох, стояли біля Кристала, який світився міріадами зірок, до болю в очах.
— Дареле, тобі треба увійти з Олівією та дитиною, у Кристал. Ти пов'язаний з ними обома, а нас він не пропустить. - дав вказівки Ді-Карт. — Там клич Духа-Хранителя, і проси... ні, благай його допомогти.
Дарсі поклала Деймона зверху на Олівію, я ж спробував утримати їх обох, щоб малюк не впав. Наблизився до Кристала.
Спочатку Кристал не пропускав мене, але потім, переді мною немов простір, розступився прохід. Я увійшов і прохід за моєю спиною зімкнувся з глухим всплеском.
— Навіщо прийшов дракон? - почув я скрипучий старечий голос.
— Остання іскра! Вона передає свою силу нашому синові через Кристал. Я прийшов просити тебе допомогти та скасувати передачу.
— І навіщо це мені робити? Коли вся сила останньої іскри опиниться в немовляті, він стане найсильнішим магом за всю історію існування Кристала. Він житиме вічно, і мені більше не доведеться чекати нову останню Іскру. - проскрипів голос.
— Він мій син. Він дракон із силою феї та елементалю. Він уже найсильніший маг. Але навіть наймогутнішому магу, потрібна мати та її любов. А зараз його мати вмирає.
— О, вона не помре. Лише позбудеться магії і повернеться у свій світ.
— Вона слабка, і якщо не помре під час переходу, то не відомо куди її викине. Але в будь-якому разі наш син залишиться без матері. Прошу тебе Дух-Хранитель, скасуй передачу. Поверни все, як було. Не лишай нашого сина матері, а мене справжньої пари. Моєї коханої. Що хочеш проси. Я зроблю все, що ти скажеш.
— То й усе? — усміхнувся скрипучий голос, і переді мною став виявлятися невисокий, худорлявий мужичок.
— Все, що завгодно, тільки поверни все назад.
— Цікаво, цікаво! Дракон готовий повзати на колінах, заради сина та коханої. Ну що ж, слухай мою умову. Твій син якось і справді стане найсильнішим і наймогутнішим магом. Але будуть спокуси злом, і щоб він не перейшов на темний бік, у день його вступу до Академії, ти одягнеш на його шию цей кулон. — старий простяг мені срібний ланцюжок із кулоном у вигляді семикутної зірки, з місяцем у центрі. — А тепер клади їх і відійди. - сказав він, коли я взяв кулон у руку.
Я опустив Олівію в білий туман під ногами, поряд із нею поклав Деймона і відійшов. Старий схилився над ними і щось заспівав, невідомою мені мовою.
Яскраве, блакитне сяйво накрило мою пару та сина, повністю приховуючи їх від очей. Засвітившись так яскраво, що засльозилися очі, сяйво згасло і я побачив як затремтіли вії у Лів. Але вона не прийшла до тями.
— Не переживай. Скоро вона прокинеться. - обернувся до мене Охоронець. — А тепер забирай їх, і пам'ятай про свою обіцянку.
Я кивнув, підійшов і піднявши на руки Олівію та сина, попрямував у вказаному Хранителем напрямі.
Вийшовши з Кристала, я побачив Ді-Карта, що сидів біля однієї зі стін. Він укутавшись у плед, пив гарячий напій із залізного кухля. Але побачивши нас підскочив, розливаючи чай.
— Дареле! Хвала богам!
— Де Артон та Дарсі? - спитав я, запізно згадуючи, що коли входив у Кристал, то тут не було ні столу, а ні тапчана.