—36—

ОЛІВІЯ

Ми вийшли з Мишком з контори, а я все думала про книжечку, затиснуту в руці. Начебто різні світи, але деякі речі і тут не відрізняються від наших. Подумати тільки, чекова книжка. Хоча ні, не так, чековий блокнот. Не здивуюся, якщо це все справа рук моєї дорогої тітоньки. А що? У старих американських фільмах ще в тридцятих роках користувалися чековими книжками, якщо не раніше. Дуже зручно.
— Куди тепер? В Академію? - вирвав мене з роздумів Мишко.
— Я тепер багата спадкоємиця. Хочу оновити гардероб, до того ж він мені скоро знадобиться. — я поклала обидві долоні на живіт і погладила його. — Боюся, що у свої речі, я скоро не влізу.
— Як накажете герцогине! — схилився в жартівливому поклоні демон, і ми обоє засміялися.
— Мишко, тільки не кажи поки-що нікому. Навіть Сему. Я хочу спочатку розібратися з набутим майном і зрозуміти, що дає мені новий статус.
— Добре. Я могила. Але за однієї умови.
— Шантажист. - усміхнулася я. — За якої?
— Я поїду з тобою наступної суботи. Не довіряю цьому Соулу.
— Не знаю, мені він здався милим.
— Все одно, будь обережна з ним. До речі, я знаю непоганий магазинчик, де продають одяг для дівчат у цікавому положенні.
— Цікаво, звідки!
— Кузина втекла з дому три роки тому і вийшла заміж за мага. Вони мешкають тут, у місті. Ось вона мене якось і попросила скласти їй компанію.
— О, значить, у тебе є досвід і в підборі одягу для майбутніх матусь.
— Не зовсім. Мідхіта була тоді на останньому місяці. У тебе ще видно постать.
— Ну дякую!
— Вибач! Крім Мідхіти, я не маю досвіду спілкування з дівчатами. Ти перша, хто не дивиться на те, що я демон. Інші бояться демонів. Ніхто в академії не зверне на мене уваги, а демониць серед адепток немає.

— Знаєш, у мене є один друг, вампір, так він зовсім недавно говорив так само. Жодна дівчина не гляне на вампіра. Ніхто не захоче зв'язуватися із вампіром. Але як тільки хлопцеві добре промиваєш мізки, бац… і навіть у вампіра з'являється дівчина, яка відчуває до нього взаємні почуття.
— Це ти зараз про Сема?
— Ага. Лусія в захваті від нього, і начхати, що він вампір. Ти б теж озирнувся на всі боки. Ти замкнувся в собі, зациклився на тому, що ти демон, і нічого довкола не помічаєш. Не помічаєш закоханих поглядів, важких зітхань, коли проходиш мимо. Не помічаєш рум'янця на щоках дівчини, коли миттю глянеш на неї. А у дівчини серце з грудей вистрибує. І повір, вона чудово знає, хто ти.
— Я тебе не розумію. Про яку дівчину ти говориш?
— Я ж говорю, що нічого не помічаєш навколо.
— Олівія, якщо ти кажеш правду, і така дівчина справді є, то я маю її завоювати.
— Ось такий настрій, мені подобається більше. Щоправда, вона з бідної родини, і думає майже як ти. Що вона не варта принца, хоч і демона.
— Ти мене зацікавила. Ось цей магазин. - кивнув Мишко на магазинчик з вивіскою "Ти скоро станеш - мамою".
Коли ми увійшли до магазину, до нас підскочили троє дівчат із запитаннями: чим можемо вам допомогти? Ви на подарунок шукайте одяг, чи собі? Чому більше віддаєте перевагу?
Загалом, як і на Землі. У нас теж бігають продавці-консультанти, і чіпляються із питаннями "чим вам допомогти?".
Я зітхнула дивлячись на дівчат у однакових, блакитних сукнях та білих чепчиках.
— Киш, киш, киш, з відси! - розштовхала дівчат, пишна жінка. — Принце Міхею, якою долею ви в моєму бутику?
— Моя подруга хоче оновити гардероб, я згадав про ваш магазин.
— Але в мене магазин для… Або ваша подруга також… Кхе, кхе, у цікавому становищі?
— Саме так. - не витримала я. — Я на четвертому місяці, і мій одяг починає тиснути на живіт.
— Люба, ми підберемо для вас все, що потрібно. Повірте, майбутні матусі завжди залишаються задоволені обслуговуванням, і завжди поверталися ще. Дівчата швидко принесіть молодій матусі, чай, фрукти і східні солодощі. — звернулася вона до консультанток, а потім повернулася до демона. — Ваша високість, як живе ваша кузина?
— Мідхіта вже народила і виховує свого первістка. Маля вже намагається ходити.
— Хвала всім богам. Пам'ятаю, вона дуже боялася дня, коли з'явиться малюк. Я дуже рада за неї.
Про що демон розмовляв далі з господаркою магазину, я вже не чула, оскільки розглядала речі для вагітних, і цей процес мене дуже захопив. Дівчата консультанти мені дуже допомогли, вони приносили одяг у примірювальну, підганяли якщо десь щось сидить не так. Деякі речі забракували, а на деяких наполягли, і я була їм вдячна. Так, за допомогою дівчат, я обзавелася гардеробом на три місяці вперед.
Хотіла взяти пару речей на пізніший термін, але одна з дівчат відмовила, сказавши, що мода може помінятися, або у мене живіт буде маленький. Загалом умовила, але запропонувала одну сукню-халат, яка регулювалася поясом, і я зможу її носити дуже довго.
Також мені підібрали зручне взуття, щоб не сильно тягнуло спину.
Через кілька годин, я була вичавлена ​​як лимон, але дуже задоволена обновками.
На кассі одна з дівчат виписала рахунок і простягла мені, але господиня магазину вихопила його, і повернулася до Мишка.
— Ваша високість, записати на ваш рахунок?
Я мовчки дістала чекову книжку та вписала суму та автограф, вирвала лист і простягла дівчині на касі.
— Я цілком здатна сама заплатити.
Дівчина глянула на чек, округлила очі.
— Ваше Сяйство, для мене велика честь, що я вам сьогодні служила. - схилилася вона в поклоні.
— Ваше сяйство? - здивувалася господиня.
— Ах да! Мадам Пандеро, дозвольте вам представити, нову Герцогиню Альтанську! - пафосно промовив Мишко.
— Герцогиня? Ваше Сяйство, прошу вибачити мене за невігластво. - схилилася мадам Пандеро.
— Нічого страшного. У компанії принца Міхея, вагітна дівчина, мене теж збентежила б.
— Ще раз вибачаюсь.

Я лише посміхнулася, і взявши кілька пакетів із покупками (інші вже тримав Мишко), я попрямувала на вихід.

ДАРЕЛ

Олівія покинула стіни академії ще з ранку, у компанії принца демонів. Куди вони попрямували, я не мав жодного уявлення. Її подруги були не в курсі. Дозвіл у Артона вона не брала, тому що сьогодні вихідний і в ньому немає потреби.
Цілий день я не знаходив собі місця, і лише після обіду помітив, що мій звір абсолютно спокійний. Дивно. Він уже кілька днів не намагається взяти гору.
Коли сонце вже котилося до заходу, через відчинене вікно в кабінеті, я почув заливистий сміх Лів. Виглянув у вікно. Дівчина знову була в компанії демона, і обидва вони несли пакети з покупками.
Грошей дівчина не має. Стипендії на стільки покупок не вистачить за бажання. Отже все це сплатив демон.
Черв'ячок ревнощів, закрутився в серці. Це я маю купувати їй речі. Я маю ходити з нею по магазинах.
Але я сам відмовився від неї. Нема чого тепер заздрити іншому.
У двері постукали, і я відірвався від підвіконня, тим самим втрачаючи з виду Олівію.
— Увійдіть. — відповів стукавшому і сів у крісло.
— Не зайнятий? — увійшла Дарсі.
— Поки що ні. Ти щось хотіла?
— Я перевірила усі медичні карти. У нас є ще шість Драконів.
— Це ж не все?
— Ні. Ти знав, що мати Дага, теж німфа?
— Знав.
— Чому не сказав?
— Тому що Арлін, божеволіє від Олівії. Вона не могла зробити замах на її життя.
— Те, що твоя Арлін, божеволіє від Олівії, ще нічого не означає. Сьогодні я дізналася дещо, про дочку Оди.
— Що саме? - я весь зібрався.
— Її дочку звуть Арлінеллою.
— Не пригадаю такого імені, у жодній із знайдених нами справ.
— І не знайдете. Дареле, Арлін це скорочене від Арлінелла. Ти можеш заперечувати скільки завгодно, що твоя мачуха не причетна до замаху на Олівію, але прошу, не скидай цю інформацію з рахунків.
— Арлін не було в академії під час балу, а Даг не вчинив би так зі мною. Та й з Олівією він потоваришував.
— А я й не казала, що Даг причетний. Просто попередила.
Дарсі пішла, а я ще довго думав над її словами. Ні, це не Арлін. Мати Арлін померла під час пологів, у землях Драконів. Вона ніколи не знала, хто її справжній батько, її виховував дракон. Друг мого батька. Ні, виключено. Це не Арлін.