—34—

ДАРЕЛ

За цілий тиждень ми з Артоном переглянули лише половину архіву і знайшли дванадцять Драконів, у яких мати німфа. Зараз, сидячи в його кабінеті, ми чекали на Дарсі, з результатом її пошуків у медкартах.
У двері постукали, а потім появилася голова секретаря:
— Пане Ректоре! Там до вас цей… Новий міністр освіти.
Артон змінився в лиці, але попросив проводити міністра.
— Ректор Ші-Бівал! Я міністр освіти, магістр Тентрао.
— Чим удостоєний такої честі, міністр? — Артон потис руку міністрові.
— Я тут із двох причин. Мені треба поговорити з деканом Ан-Гроном та адепткою Громовою. — міністр без запрошення сів у крісло біля мене.
— Я декан Ан-Грон. Чим можу бути корисний?
— Як вам уже відомо, богиня Ерато повернулася. На місці її усипальниці, були виявлені сліди вашої магії та жіноче відлуння.
— Не маю до цього відношення. До чого тут я і чому це вас так зацікавило? - не втримався я.
— Розумієте, богиню розбудила дівчина з часткою дарунка Ерато. Ми засікли вібрації її голосу. Він просто чудовий. Як вам відомо, сади Маріанти, останній дар богині родючості, гине. За останні роки, третина саду вже втрачена, а решта його частина дуже скоро також загине. Для її відновлення потрібна дівчина з даром Ерато. Імператор прагне знайти цю дівчину.
— Інакше кажучи, Імператор хоче, щоб ця дівчина була в його служінні? - не втримався я.
— Імператор хоче призначити цю дівчину, наглядачкою саду.
— І ви вважаєте, що я знаю, хто ця дівчина?
— Ваші з нею магії переплетені. Про це говорить зліпок, який зробили в усипальниці богині.
— А яким боком ви причетні до цього, міністр освіти? - втрутився Артон.
— Я тут із іншої причини. Мені потрібна Адептка Громова. І оскільки я й так прямував сюди, Імператор доручив переговорити з деканом Ан-Гроном.
— І що вам потрібно від Громової? - не витримався я.
— Це вас не стосується. Адептка Громова повнолітня, і я маю право розмовляти з нею віч-на-віч. - посміхнувся міністр.
У цей момент пролунав стукіт у двері і ввійшла Олівія.

ОЛІВІЯ

— Дозвольте представити вам міністр, Адептка Олівія Громова. Олівія, це міністр освіти, пан Тентрао. - просвітив мене Артон.
— Магістр Тентрао. - поправив міністр ректора.
Значить, на місце Емми призначили цього упиря?
Я без зайвих церемоній, підійшла до дивана і плюхнулася на нього, закинувши ноги на підлокітник. Загалом, повелася зневажливо і хамсько. Ну, не сподобався мені цей тип.
— І що ж треба пану-магістру Тентрао, новому міністру освіти? — глузливо спитала я.
— Ви всім адептам дозволяєте себі так поводитись? — глянув міністр на Артона.
— А я не проста Адептка. Я остання іскра. Ще будуть питання, чи я почую чому мене зірвали з пари?
— Я б попросив залишити нас з адепткою наодинці. — звернувся міністр до Артона та Дарела.
— Я як ректор академії відповідаю за адепту і наполягаю на присутності.
Міністр глянув на Дарела.
— А лорд АН-Грон, як мій декан, теж лишиться. - ну не подобається мені цей міністр. Якийсь він слизький чи що?
Міністр кивнув змирившись.
— Моя попередниця Емма Самойлова, залишила вам лист. - він простяг мені конверт.
— І для цього ви їхали в таку далечінь? — вирішила познущатися я. — Надіслали б із кур'єром.
— З кур-ким вибачте? — підняв свої тоненькі брови міністр.
— З кур'єром. Це такий спеціальний посильний.
— Вибачте, але я подумав, що так зможу віддати останню шану загиблій.
Я спробувала відкрити конверт, але в мене нічого не вийшло.
— Що це в біса таке? - не втрималася я.
— Воно магічно запечатане. Тільки своєю магією ви можете відкрити лист як одержувач. - пояснив міністр.
Як зручно, подумалось мені. Значить листа ніхто не читав до мене. І якщо інтуїція не підводить мене, цей тип не просто так особисто привіз листа. Його очі, що бігають, явно натякають, що він не дочекається, коли я розкрою конверт.
Ні. Не принесу тобі такого задоволення упир.
Я змахнула рукою відкриваючи просторову кишеню і ховаючи листа. Почитаю на дозвіллі. Наодинці.
— Неймовірно! — раптом підстрибнув упир. — Це ж вона! Вона розбудила богиню своїм голосом.
— Що він несе? Це він зараз про Ерато говорить? — звернулася я до Дарела та Артона.
— Так, так! Про неї. Вас шукає Імператор і бажає бачити вас. — не дав відповісти Артонові, який відкрив рот, міністр.
— І що ж треба від мене Імператорові?
— Він хоче запропонувати тобі стати наглядачкою саду Міріанти. - пояснив Дарел.
— Я маю покинути академію? - запитала у міністра.
— З таким талантом, вам не потрібна жодна академія. Імператор озолотить вас.
— Ні. - коротко відповіла я і підвелася, щоб піти.
— Що значить ні? — не вгамовувався міністр. — Сад Міріанти гине. Тільки ваш голос може його врятувати.
— Олівія, цей сад безцінний, і дуже дорогий для всієї Альтакри. - втрутився Артон.
Я знала. Ми вивчали на одній із пар з історії магії, як було створено цей сад. Плоди з дерев, вирощених у ньому, допомагали зачати дитину, вже зневіреним парам.
От що мені робити? Їхати з цим упирем, та ще й до Імператора, у мене не було жодного бажання. Але й дати загинути саду, я не можу.
З надією подивилася на Артона та Дарела.
— Я поїду з адепткою. — не заперечуючим тоном, сказав Дарел. Я була вдячна йому за це.
Але з іншого боку… Ми разом будемо невизначений час. Це може дати тріщину у чарах Ерато.
— У вас буде два дні. Вирушайте у п'ятницю, а в понеділок чекаю на вас в академії. - поставив крапку Артон.
— Але ж це замало часу...— почав був упир, але знітився під поглядом Дарела.
Пролунав стукіт у двері і з'явився секретар.
— Перепрошую, але там… там… Для адептки Громової… Подарунок. — і відчинив двері ширше, щоб ми побачили, що там.

Пролунали тупіт копит і іржання, і тільки потім переді мною з'явився ...
— Привид! Миленький, як ти тут опинився? — кинулась до нього.
— Це ж…? Це ж…? — почула пискляве міністра.
— Це примарний кінь. - відповів Артон.
— "Ерато сказала, що тепер я повністю належу тобі. У тебе чиста душа Іскро. Не дивлячись на всі негаразди, ти залишаєшся сама собою. Я, подарунок моєї богині."
— Воістину щедрий подарунок! Невже Ерато, ось так просто тебе відпустила? - мені ще не вірилося, що це правда.
— "Моя душа прикипіла до тебе. Богиня це побачила і відпустила. Ти не рада мені?"
— Ну, як я можу бути не рада. Ти мій друг. Ти мене врятував. Я у вічному боргу перед тобою. — погладила коня по морді і притулилася до неї щокою.
— "Тоді одягни це. — переді мною матеріалізувався білий шкіряний браслет. — Ніколи не знімай. Так у нас буде міцний зв'язок, і ти зможеш покликати мене в будь-який час."
— Дякую. Ніколи його не зніму.
— Вона що з ним розмовляє? - знову почула міністра.
— А чого ви чекали від дівчини, яка розбудила богиню, і є Останньою Іскрою? - підколов його Дарел.
—" Якщо я тобі зараз не потрібен, то відпусти мене. Хочу розім'ятися, надто довго був у підземеллі у демонів."
— Звичайно Іди. Якщо, що я покличу. — і ледве встигла цмокнути Привида в ніс, як він розчинився.
— Імператор буде в захваті. Така дівчина! Така дівчина! — мало не стрибав міністр.
Артон закотив очі, а Дарел схопив цього упиря за грудки.
— Тільки спробуй сказати Імператорові, щось зайве. Мій звір з-під землі тебе дістане. — у цей момент його очі проорізала вертикальна лінія. Ось точно дракон.
Міністр зблід і навіть якось приосанився. Напевно подіяв погляд дракона. Смішно, звичайно, було дивитися на це, адже всього кілька хвилин тому, цей упир, вів себе як пуп землі, а на нас дивився як на бруд під ногами.

Три дні пролетіли дуже швидко, і ось ми з Дарелом стоїмо перед порталом, щоб вирушити до Імператора.
— Запам'ятай, від мене ні на крок. — похмуро глянув на мене дракон. — І тримай свого язика при собі. Ти останнім часом, надто…
— Надто стерво? - перебила я його.
— Я хотів сказати, надто холодна і непередбачувана. Мені, звичайно, сподобалося, як ти говорила з міністром, але Імператор такого не потерпить.
— Ти так кажеш, ніби добре його знаєш.
— Можна і так сказати. А ще я знаю, як він ставиться до гарних дівчат з унікальним даром.
— Що ти маєш на увазі? Мене не просто так запросили до Імператора? А як же сад?
— Сад обов'язково буде, і твоя допомога у його порятунку безсумнівно потрібна, але… Не відходь від мене і все буде добре.
Ми ввійшли в портал, а вийшли посеред величезної зали. Стіни були оздоблені золотом, а колони гарною ліпниною. Стеля губилася у висоті, а з неї звисала величезна кришталева люстра. Дуже красива. Вона переливалася мільйоном вогнів, освітлюючи весь цей величезний зал. На вікнах висіли важкі темно-бордові портьєри, а на підлозі лежала такого ж кольору килимова доріжка, яка йшла з-під наших ніг, прямо до піднесення. Там стояв великий престол.
— Лорде АН-Грон, Імператор чекає на вас. — підійшов до нас худий чоловік, у темно синій лівреї, і білою шийною хусткою.
Вказавши рукою напрямок, чоловік пішов попереду.
— Секретар Імператора. - прошепотів мені Дарел.
Ми ввійшли в кімнату, яка набагато поступалася за розмірами тронній залі, але витримана в таких же тонах. Золото, кришталь, темно бордові штори, килим. Імператор сидів у великому темно-бордовому кріслі, а біля його ніг сиділо шість напівроздягнених красунь.
— Мій Імператор! — схилився Дарел у поклоні.
Я зробила реверанс, як навчила Дарсі. Благо вона вмовила одягнути довгу пишну сукню, вона приховала те, як я мало не підвернула ногу. Боже, бідні дівчата, яким доводиться щодня вивертати ноги так, щоб вшанувати повагою короновану особу. Брррр…
— Дареле, радий тебе бачити. А ця прекрасна особа поряд з тобою, дівчина, яка розбудила ЕРАТО?
— Так, мій Імператор. Дозвольте представити Вам Олівію Громову. Адептку академії магії. Фею. Останню Іскру. І дуже талановитого мага.