—33—

ОЛІВІЯ

— Я прийшла не до тебе, а до нього. Не пручайся. - прошепотіла Дарелу, коли процес звернення був майже завершений.
За мить, луската морда тицьнулася в моє плече, мало не збивши мене з ніг.
— Дерґрао, не пустуй.
Він загарчав і обвив мої ноги шипастим хвостом. Але дуже акуратно, щоби не поранити.
— Я прийшла поговорити з тобою. Якщо розумієш, то дай знати.
Дракон пирхнув, обдавши мене хмарою пари, яка вирвалася з його ніздрів. Потім потерся об мене, наче домашній кіт. Я без слів зрозуміла, що він мене розуміє.
— Дерґрао, ти мені подобаєшся. Дуже! Те, що відбувається між мною та Дарелом, тебе не стосується. Ти завжди будеш в моєму серці. Моїм другом. Моїм драконом. Не зводь себе марно. Я не переживу, якщо ти загинеш.
Дракон спробував штовхнути мордою мені в живіт.
— Гей! Обережніше. У мене, між іншим, буде малюк.
Дракон знову випустив хмару пари, ніби говорячи, що й сам знає про дитину. Хоча, може, й знає.
— Так, Дерґрао. У мене буде маленький дракончик. Сподіваюся, він буде таким же могутнім і красивим, як ти.
Дракон випнув свої потужні груди від гордості.
— Бачу, ти все зрозумів.
— Я відразу відчув свого сина, - прогримів наді мною, і я підстрибнула від несподіванки.
— Ти розмовляєш?
— Ми уві сні. Тут можливо все, що завгодно. Як ти дізналася про моє ім'я?
— Крош сказав. Без поняття з відки він дізнався, але рада, що це спрацювало.
— Я теж радий, що цей пронира дізнався його. Так я зміг побачитися з тобою. Дарел не випускає мене вже багато тижнів.
— Навіщо він це робить? - мені стало цікаво і водночас прикро за дракона.
— Тому що він знає, я одразу вирушу до тебе, моєї пари. Він приховує від усіх, але від мене не в силах. Я це він.
— Що він приховує?
— Справжню причину, чому ви не разом.
— І яка вона справжня причина?
— Твоє життя та життя вашої дитини. Йому так само боляче як і мені, але на відміну від мене він бореться зі своїми почуттями. Він вважає, що чинить правильно, не розуміючи, що губить нас усіх.
— Я більше не люблю його. Ерато допомогла.
— Для справжнього кохання немає перешкод. Чари богині поверхові. Вони перетворила твоє серце на камінь, але як кажуть, вода камінь точить. У нашому випадку, кохання. І я бачу, що по каменю вже пішли тріщини.
— Дерґрао, я не хочу його кохати. Від цього кохання, я зазнала тільки біль. - по щоках прокотились сльози.
— Прийде час, і ви обоє зрозумієте.
Потім дракон запропонував політати, і я насолоджувалася вітром, швидкістю та висотою. А потім настав час пробудження, і десь на задвірках свідомості, почула протяжний рев дракона. Але не сумний, а той, який обіцяє жити.
Прокинувшись, потяглася на ліжку, безглуздо посміхаючись. А коли розплющила очі, обімліла…

— І що це було? - склав руки на грудях Ан Грон.

— Ти про що? І взагалі, що ти робиш у моїй кімнаті? - вирішила прикинутись дурною і перевести стрілки. Як кажуть, найкращий захист це напад, тим більше, що Дарсі виписала мене, і я насолоджувалася своїм ліжком.
— Ти чудово розумієш, про що я. Я чекаю. - він узяв стілець від письмового столу і розгорнув спинкою до мене, вмостився верхи, склавши руки вже на спинці стільця.
— Я теж чекаю. То що ти робиш у моїй кімнаті? Та ще й посеред ночі! - не здавалася я.
— Ти ментально увірвалася в мій сон, змусила звернутись, і ще питаєш, що я роблю у твоїй кімнаті?
— Мені треба було поговорити із твоїм звіром.
— А звідки ти знаєш його ім'я? — от невгамовний.
— У тебе свої таємниці, у мене свої.
— Добре. Що ти сказала йому?
— Це не твоя справа.
— Він це я, і значить усе, що стосується його, стосується й мене.
— От якщо він це ти, то й самі розбирайтеся. — я піднялася з ліжка і попрямувала до дверей, відчинила. — А тепер попрошу покинути мою кімнату декан Ан Грон. І надалі не переступайте цей поріг.
— Що ж, хай буде так. Я піду, але й ти більше не смій приходити до мене у снах. - він підвівся і підійшов до мене.
— А цього я не можу обіцяти.
— Олівія!
— Адептка Громова, декан Ан Грон. Не порушуйте субординацію. Добраніч і приємних снів.
Він невдоволено вийшов з кімнати і обернувшись, хотів щось сказати, але я зачинила двері перед його носом.

ДАРЕЛ

Ось. Олівія хвацько поставила мене на місце, нагадавши, що ми одне одному ніхто. Поки що ніхто. Але незабаром, зовсім скоро, я розберуся з Одаю і все в нас налагодиться. Я зможу обійняти свою дівчинку і більше ніколи не відпущу. Але не зараз…
Наразі потрібно з'ясувати чиїх рук поява Горгонії в академії. І щось мені підказує, що саме Ода приклала до цього свою руку. Її чорна душа не заспокоїться, доки не отримає у своє користування дракона.
Але чого вона домагалася, підкинувши змію Олівії? Дівчина могла померти, і тоді Ода не отримала б малюка. Або ... Невже спрацювало? Невже темна німфа повірила, що дитина не моя? Але тоді, навіщо вбивати Олівію?
Запитання, запитання, і жодної відповіді.
Я подався до кімнати Артона. Мені терміново треба поговорити з Дарсі. Хто як не вона, може знати Оду найкраще.
— Ти з глузду з'їхав? Ти взагалі бачив котра година? — здивовано дивився на мене друг.
— Це не терпить зволікань. - вирішив не здаватися.
— Любий, хто там? — почувся голос Дарсі. — Дареле?
— Нам потрібно поговорити. Про Оду.
— А до ранку це не може зачекати? - перебив мене Артон.
— Ні. - я відсунув друга плечем убік і зайшов до кімнати. Напевно, все ж таки варто все йому розповісти. — Дарсі, що ти розповіла Артону про Оду?
— То як потрапила до неї, як довгі роки їй служила, як зустріла тебе і попросила про допомогу.
— А про те, навіщо я їй був потрібен?
— Ні.
— І навіщо? — спитав Артон, сідаючи на диван і пропонуючи сісти мені.
— Вона мала якесь пророцтво, яке вказувало на мене.
— У ньому йшлося як набути небаченої сили. - допомогла мені німфа.
— Коли я спіймав найманця, якого Ода відправила вбити Дарсі, він розповів мені дещо цікаве.
— І що ж? — спитав Артон.
— Що в неї з'явилося нове пророцтво? Про дитину. І, що у неї був план, але він провалився, тому що дитина була не від того дракона.
— Я пам'ятаю це. — ми з Артоном подивилися на Дарсі. — Вона мала доньку, яка росла з батьком, але дуже хотіла отримати прихильність матері. Ода дала їй доручення знайти якогось дракона і народити від нього сина. Але дитина не виправдала її очікувань. У ньому не було тієї сили, яка їй потрібна.
— А коли це було? Ну коли вона відправила свою дочку до драконів? - запитав я.
— Близько тридцяти років тому. А що?
— Потрібно дізнатися у кого з Драконів мати німфа? — глянув на мене Артон.
— Так. Але як це зробити? - підтвердив я.
— Усі дракони зобов'язані пройти навчання у нашій академії. У особистих справах зареєстровано до яких рас відносяться батьки. Нам лише потрібно підняти архів, і переглянути справи всіх учнів драконів в академії, за останні десять років.
— Чому за десять? - здивувався я.
— Ода відправила доньку до драконів близько тридцяти років тому. Правильно? Правильно. Можливо, вона відразу вийшла заміж і народила, а може й не відразу.
— Я можу подивитись у медичних картах тих, хто зараз навчається в академії. - запропонувала Док.
— Тоді нам із Дарелом, залишаються попередні випуски. Але що це нам дасть?
— Якщо онук Оди зараз навчається в академії, то він міг підкинути, а потім і сховати Горгонію. - озвучив свої припущення.
— Тоді навіщо? Навіщо вбивати Олівію і дитину, якщо ця дитина така важлива для Оди. — здивувався Артон.
— Я думаю, що вона повірила, що ця дитина не моя.
— Знову ж таки, навіщо? Навіщо вбивати ненароджену дитину та її матір, якщо вони не мають цінності?
— Не знаю Артон. Не знаю. Я думав, що розриваючи стосунки, рятую її життя. Але тепер я й сам нічого не розумію.
— Так, хлопчики! Давайте спочатку дізнаємося, хто цей дракон, а потім вже дізнаємося, навіщо підкинули змію Олівії. Можливо, замах на Олівію не має відношення до Оди. - запропонувала Дарсі.
На тому й вирішили. Я вирушив у свою кімнату, поки Артон і Дарсі одягнуться, і ми почнемо шукати цього дракона. Онука Оди.