—31—

ОЛІВІЯ

— Розберуся. Зрештою, у мене є друзі. І подруги… Дівчата, вибачте мені, - опустилала я очі. — Не знаю, що на мене найшло. Я не хотіла вас образити…
— Іди сюди, - потягла мене за руку Лусія і обійняла.
— Тільки більше так не роби, - приєдналася до обіймів Лідді.
— Ми завжди будемо поряд з тобою, - пропищала Присцилла, обіймаючи нас трьох.
— Ну, от і добре. А тепер готуйтеся до балу та ночі Новоріччя. - втрутився Крош у наші обійми.

Весь день ми провели з дівчатами біля дзеркала, вибираючи вбрання для балу, з купи суконь та костюмів, надісланої Світланиною модисткою. Сем привів її і п'ять помічниць із пакетами в руках, через півгодини після нашого примирення з подругами. Дівчата якось дуже швидко визначились із вбраннями, а я все не могла нічого вибрати.
Через дві години урочиста частина балу, а я навіть зачіску не можу зробити, бо не знаю, що одягну. І хоч сукні були чудові, приміряючи їх, не одне не зачепило мене.
Я сиділа на ліжку і дивилася, як дівчата роблять одна одній зачіски, і в душі зростала впевненість, що я сьогодні нікуди не піду.
Пролунав стукіт у двері. На табличці нічого не висвітилося, і мені довелося відірвати свою допу від насидженого місця і вирушити до дверей. Дівчатка ніби й не чули стуку, далі займалися своєю справою, обговорюючи, а то й сперечаючись про зачіски.
За дверима нікого не виявилося, проте стояла велика біла коробка, перев'язана червоною стрічкою.
— Що це? - спитала Лусія, коли я повернулася до кімнати і поставила коробку на ліжко.
— Поняття не маю, - відповіла їй.
— То чого ти зволікаєш? Відкривай швидше. - підійшла до мене Лідді.
І я відкрила. А там… Там, у коробці була вона… Сукня моєї маленької дівочої мрії. Сукня Ельзи з холодного серця.
Хм… Холодне серце… Кам'яне серце!
Відкинувши непрохані думки, дістала сукню і приклала до себе, повертаючись до дзеркала.
— Яка краса! - вигукнула Присцилла.
— Вона така… така… - недомовила Лідді зітхаючи.
— Вона чудова! - підтвердила Лусія.
— Ні, дівчатка. Воно ідеальне! - зітхнула я.
— Тут ще й туфлі під сукню. - показала мені туфлі Лідді.
— І рукавички. - дістала з коробки атрибут Присцилла.
— І від кого? — спитала Лусія.
— Не знаю. Записки немає. - відповіла я, повертаючись до коробки.
— Ну і нехай. Зате ти будеш найкрасивішою. - запевнила Лідді.
— Дівчата ви дуже гарні. Тільки ось…
— Що? - стрепенулась Присцилла.
— Під цю сукню, має бути біле волосся, а я брюнетка.
— Ну, з цим проблем не буде,— виліз із свого кута Крош. — Головне зроби зачіску, а я начарую тобі біле волосся. Правда всього до опівночі, а то й і того менше…
— Крош, ти справжній скарб! - підхопила я на руки фамільяра.

Я увійшла до актової зали, де були прибрані всі стільці та розставлені фуршетні столи з безалкогольним пуншем та закусками. Ректор якраз бажав усім добре провести час і зустріти Новоріччя.
Недалеко від сцени, помітила Дарела і повислу на його руці Сканію. Земітивши мене, вона хитро посміхнулася, я у відповідь теж мило посміхнулася і помітивши в натовпі адептів Мишка, попрямувала до нього.
— Привіт, - привіталася я з демоном.
— Вітання. Чудово виглядаєш.
— Дякую.
— Радий, що ти дісталася до академії живою та неушкодженою. Потанцюєш зі мною? - схилився він у поклоні, простягаючи руку.
— Я теж рада, що повернулася. І я із задоволенням потанцюю з тобою, - вклала я свою руку в його.
Після танцю з Мишком, я танцювала з Семом, Дагом, Артоном, Ді Картом, і навіть Магістр Урік запросив мене на танець.
Коли годинник сповістив про північ, ми підняли келихи з шампанським, яке винесли до зали та роздали всім присутнім, усі почали вітати один одного з Новоріччям.
Я зробила всього пару ковтків, але й від них мені стало погано. Все-таки мають рацію лікарі, коли кажуть, що вагітним не можна вживати алкоголь.
Я вирішила вийти на свіже повітря.
На подвір'ї академії було порожньо і виблискував у світлі місяця, мною начарований сніг. Було трохи мерзлякувато, все-таки я знизила температуру, щоб сніг не розтанув раніше часу. Але я продовжувала стояти і милуватися ділом рук своїх, зітхаючи холодне повітря.

Не знаю скільки я так простояла, але отямилася від дикого палючого болю в лівій кісточці. Підхопила поділ сукні і підняла його, оголюючи невелику подвійну ранку. З сукні вивалилася невеличка змійка з червоною головою та зеленим кінчиком на хвості.
Горгонія. Дуже отруйна та небезпечна змія, згадався урок з світознавства Альтакри. Цей вид змій вважається рідкісним і водиться лише у північних землях, у гірській місцевості.
Але звідки взялася Горгонія в академії? Наскільки пам'ятаю, в розпліднику їх не було, тому що їх дуже важко зловити і вони гинуть у неволі.
Доки я міркувала, чорна сітка отрути, павутинкою розповзалася довкола укусу. Така швидкість поразки тканин означала, що вкусила мене особина старша за три роки і отже у мене є всього вісім годин, щоб прийняти протиотруту.
У цілителів я його точно не знайду, тому що до його складу входить ще більш рідкісна, ніж сама змія, квітка. Гіркоцвіт.
Пам'ять підкинула спогад про цю квітку. Здається, я бачила її в академії, і вона починала викидати бутони, що означало швидке цвітіння.
Але де я його бачила?
У голові почало туманиться, а думки плутатися. Перша стадія отруєння. Потім буде погіршення зору, загальмування мови, оніміння місця укусу та всіх кінцівок, параліч, втрата свідомості, кома, і за дві години смерть.
Здається, я влипла по самі… Ну, ви зрозуміли.
Дідько. Ну де я могла бачити цю довбану квітку? І головне у кого?
Пам'ять підкинула, як мене обіймають ніжні, сильні руки, а гарячі губи шепочуть на вухо: "Гіркоцвіт. Рідкісна і заборонена для домашнього вирощування, квітка."
Дарел! Ну звичайно! Я бачила Гіркоцвіт на вікні, в кімнаті дракона.
Не витрачаючи більше жодної хвилини, я машинально повернула подаровану Дарелом каблучку на пальці. Мить і я в його кімнаті.
Від сцени, що відкрилася, я голосно ахнула…