—29—

ДАРЕЛ

Я хотів кинутись і схопити мару за горлянку, щоб витрусити її з тіла Лів, але не встиг. Вона розчинилася у просторі разом із конем.
— Чому вона назвала тебе морською німфою? - запитав Артон Дарсі. — І звідки ти взагалі знайома з марою?
— Мені це теж цікаво! - підтримав я друга.
— Колись давно, я була морською німфою з правлячої родини, мій брат знайшов мені нареченого, який мене не влаштовував. Саме тоді й з'явилась у моєму житті Ода. Вона гарно говорила, обіцяла повну свободу, нове життя. Я повірила. Але після ритуалу зречення зрозуміла, яку помилку зробила. Я втратила одну зі своїх сил, водну стихію. Залишився тільки цілительський дар. Потім прийшла Ідера. Мій брат прокляв мене, і Морана послала за мною мару.
— Ти хочеш сказати, що мара тебе не забрала? - перебив я Док.
— Вона сказала, що за кілька століть, у полон до темних, потрапить дракон. Ідера поставила на мені мітку, що приховує мене від Морани, і сказала, що якщо я допоможу драконові, то мітка вбереться в мене і назавжди приховає від богині смерті. Якщо ж ні, то мітка розвіяється.
— Ти сказала КІЛЬКА СТОЛІТТЬ? Скільки ж тобі років? — з вигляду Артона, він був шокований.
— Багато. Дуже багато. Я понад триста років чекала на дракона. Коли дізналася, що в полоні Оди опинився дракон, зрозуміла, що це воно. Так я познайомилась із Дарелом. Так я знайшла свободу і нове життя, яке мені так і не дала темна.
— Хм… - Артон відвернувся.
— Ти можеш злитися на мене. Можеш ображатись, і навіть не розмовляти. Але Дарсі, яку ти знаєш, з'явилася саме сім років тому. Я ніколи не стану колишньою. Поки я була з темними, я була блідою тінню самої себе. Я казала тобі, мені важко згадувати той час. Саме тому я приховувала від тебе своє минуле. Від усіх приховувала. Я не хочу, щоб мене порівнювали із темними німфами. Не хочу, щоб думали, що я, як і раніше, одна з них. Артоне, пробач. - Док спробувала обійняти Артона, але він скинув її руки та відійшов.
— Мені потрібен час. Зараз нам треба думати про Олівію. Що мара мала на увазі, сказавши, що ти поясниш навіщо їй тіло Іскри?
— Триста років тому, Морана вбила цю мару за те, що вона заступилася за Ерато.
— За богиню музики? - запитав я. — Яким боком мара до ЕРАТО?
— Ще за життя, Ідера поклонялася Ерато, після смерті, став марою, частка богині музики залишилася. Саме завдяки цій частинці мара не вбила мене, а уклала договір. Вона інша.
— Ти не відповіла на запитання. Навіщо марі, тіло Олівії?
— Якщо зважати на те, що мара мертва, а Ерато в ув'язненні і спить непробудним сном, то їй потрібне живе тіло. Я думаю, вона хоче знайти свою істинну богиню.
— Знайти ЕРАТО! – констатував я. — Якщо історія не бреше, то саме ця мара стала на захист Ерато перед Мораною. Значить вона точно знає де в'язниця богині. І лише Остання Іскра зможе відкрити цю в'язницю.
— Сподіваюся, Олівія розуміє у, що вона вплуталася! Якщо вона відкриє в'язницю Ерато, Морана відразу дізнається про це. - озвучив мої думки Ді Карт.
— Найсумніше, що ми ніяк не зможемо їй допомогти. Тільки чекати та сподіватися. - підтримав його Урік.
— Я не зможу сидіти склавши руки. - вигукнув я.
— У тебе немає вибору. — поплескав мене по плечі Артон.
Я розумів, що вони всі мають рацію, але не міг з цим змиритися, як і звір усередині. Дракон рвався на волю дедалі сильніше. Рвався до своєї пари. І як би я не вмовляв його, що розлука та наше розставання тимчасово, він не міг з цим змиритися. Іноді мені здається, що я зробив помилку, але здоровий глузд перемагає щоразу. Так краще. Безпечніше насамперед для Лів. І як би не боліли душа та серце, я думаю про її безпеку.
— Брате, я не розумію тебе,— підійшов Даг. — Або помирись з Олівією, або відпусти її.
— Не втручайся, - рикнув я на брата.
— Даг правий, декан Ан Грон. Відпустіть Олівію, а краще назавжди забудьте її. Я не дозволю, щоб вона знову пережила той біль, який ви їй завдали. Вона не заслужила всього цього.
— Не вказуй мені вампіре.
— Я лише попередив. Олівія моя подруга, і я завжди буду поряд з нею.
Вампір розвернувся і пішов до вже відкритого Артоном, порталу до Академії. Даг поплескав мене по плечі.

— Підтримую Сема. Пробач брате, але я на боці Олівії. — і зник у порталі.
Коли на кордоні залишилися тільки ми з Артоном, він глянув на мене.
— Хоч ти мій найкращий друг, але я підтримую хлопців. Або вимолюй у Олівії вибачення, або відпусти. Поки твій дракон тягнеться до неї, вам обом не знайти спокою.
Я мовчки ступив у портал.
Всі такі розумні, дають на їхню думку правильні поради, але ніхто не знає, що я відчуваю, на що мені доводиться йти заради безпеки Олівії та дитини. Моєї дитини.

ОЛІВІЯ

"Дякую" прошепотіла я марі, коли ми перенеслися від кордону.
— За що? - здивувалася вона.
"За те, що була жорсткою із драконом"
— Це дрібниці. Його треба було поставити на місце. Я відчуваю твій біль щодо нього. Але те, що я відчула у ньому, мене здивувало.
"Що ж ти такого дивовижного відчула?"
— Він ладен був випустити свого звіра, аби звільнити твоє тіло від мене. Кохання, пристрасть, тривогу. Ці почуття ні з чим не сплутаєш. А вони в нього дуже сильні до тебе.
"Тобі здалося. Він нічого до мене не відчуває".
— Помиляєшся. Він любить тебе, і я порадила б тобі не втрачати надію, і дати йому ще один шанс. Таких мужиків не можна втрачати.
"Це не я його покинула, а він мене. Вагітну."
— Можливо, у нього були на те причини?
"Ну так, причини. Кинути дівчину дізнавшись про дитину, та ще й заявити що батько інший. Хороша причина ... Боягуз і негідник, ось він хто. А ще розхвалюють цей їхній, драконячий зв'язок, казки про справжню пару розповідають. Мовляв любов до труни". і таке інше… Маячня це чистої води».
— Ну, не зовсім маячня… Якщо пара справді справжня, то дракон ніколи від неї не відмовиться. А судячи з того, що я бачила, то для цього дракона ти більше ніж істинна. Якби він вирвався на волю, то вже потяг нас з тобою в якусь печеру. Та в таку, з якої не втекти. Щось тут не чисто.
"Та Дарелу начхати на мене ..."
— Не скажи. Вам просто потрібно сісти та спокійно поговорити. - перебила мене мара.
"Та нема про що нам з ним говорити. Це його вибір і його рішення. Він завдав мені болю, розбив мені серце. Таке розмовами не виправити."
— Не будь така категорична. Знаєш, коли Ерато відправила мене до Дарсіани з пророцтвом, вона не просто так наполягала на порятунку цього дракона.
"Я думала, що тебе відправила Морана. Так, почекай! Що означає, з пророцтвом?"
— А то й означає. Ерато побачила щось, не знаю що, але воно стосувалося твого Дарела. І коли Морана відправила мене до німфи, Ерато закликала мене до себе і звеліла сховати Дарсіану від смерті за обіцянку в майбутньому врятувати дракона.
"А до чого тут Я?"
— Не знаю. Але щось мені підказує, що саме про вас двох і було її проротство. Якщо це так, то Ерато сама тобі розповість про це під час зустрічі.
"Ерато спить непробудним сном." - нагадала я.
— Саме тому я у твоєму тілі. Тільки Іскра може відкрити в'язницю. І в тобі є частка Ерато, більша ніж у мені. Можливо, саме ти і зможеш її розбудити.
Ми їхали скелястою місцевістю, точніше мара їхала, а я була десь на задвірках свідомості. Ідера впевнено трималася на спині Привида, навіть без сідла, наче все життя провела верхи. Ні, я звичайно теж непогана наїзниця, з татом часто відвідували іпподром і каталися верхи, але завжди було сідло.
— Там, — мара вказала рукою на одну зі скель. — У тій ущелині темниця ЕРАТО.
Я закрутила головою, забувши, що тілом керує Ідера. Привид впевнено йшов вперед, наче знав дорогу.
— "Мені не потрібно знати дорогу, я відчуваю силу Ерато".
"Зрозуміло".
Ми під'їхали до ущелини та мара зістрибнула з коня.
— Верхи там не пройти. Ущелина досить широка, але низька. - пояснила Ідера.
"Як я зможу відкрити в'язницю?" — спитала я, бо взагалі не мала уявлення, що маю робити.
— Усього лише розбити замок. Для цього тобі знадобляться всі стихії, якими ти володієш.
"Я володію всіма стихіями" - і не збрехала, виявляється ментальна магія, теж вважається стихією.
— Ось я й кажу: всі стихії, якими ти володієш.
"Розкажи мені про Ерато. Чому Морана заточила її в в'язницю і занурила в безпробудний сон? Це правда, що Ерато відбила коханого у Морани?"
— Не зовсім. ЕРАТО, Морана та Архен, бог життя, товаришували від самого народження. Морана таємно кохала Архена, та його мати, богиня всього сущого Геяна, і батько ЕРАТО, бог блискавок Зерикс, вирішили заручити своїх дітей. Морана звинуватила Ерато, що та спеціально підмовила батька і вкрала її коханого. Ерато клялася, що не знала про кохання Морани до Архена, але Морана нічого й слухати не хотіла. Вона поклялася помститися Ерато.