—27—

ДАРЕЛ

Ми в чотирьох сиділи в кабінеті Артона. Зенкера відправили у своїх справах. Урик пішов хвилин п'ятнадцять тому, на ньому обличчя не було. У принципі як і у всіх нас.
Олівія не вийшла із Кристала Сили. Ді Карт не зміг зв'язатися з нею ментально, ні там у підземеллі, ні зараз.
Дарсі ходила в зад у перед по кабінету, і заламувала руки. Артон стукав пальцями по столу.
Раптом відкрився невеликий портал прямо в стіні, і звідти вивалився Крош.
— Що ви зробили з моєю господинею, іроди? Занапастили дівчинку в самому розквіті років. Розумницю. Красуню. Безвідмовну мою. А я казав, що треба бігти від вас якнайдалі. Душогуби прокляті!
— Крош, не кип'ятись. Ми також не знаємо, що з нею. Ді Карт намагається з нею зв'язатися по ментальній магії. — відповів Артон.
— У прірву вашу ментальну магію. Вона зараз непритомна.
— А ти звідки знаєш? — підлетіла до нього Дарсі.
— Так цей! Зв'язок у нас. Я відчуваю її, як себе самого.
— Ти знаєш, де вона зараз знаходиться? — спитав я.
— Якби знав, то не розмови з вами б розмовляв, а був би поруч із нею. Може їй моя допомога потрібна, а я й не знаю зовсім... — затрусився фамільяр.
— Крош, малюк! Ми теж дуже переживаємо за Олівію, - я хотів погладити його по голові, але він відскочив.
— Не торкайся до мене лускатий. Ти взагалі не маєш права переживати за мою господиню. І знаєш, що я скажу? Коли кришталева чаша розлітається на друзки, то її вже не склеїш, а друзки сильно ранять. Ти розбив їй серце. І як її фамільяр, я тобі цього ніколи не пробачу. Ніколи не забуду її згаслого погляду та сумну усмішку. Сліз її в подушку ночами, коли вона думала, що я сплю і нічого не бачу і не чую.
— Вибач. Але ми самі розберемося у наших відносинах.
— Так само як ти розбираєшся з Одою? - вигукнула Крош. — Через цю темну німфу ти розбив серце дівчинці.
— Ода? - вклинився Артон. — До чого тут ця мерзота?
— Артоне, це не має значення. — я помітив, як напружилася Дарсі.
— Ну, звичайно, не має! - скептично зауважив Крош. — І те, що ти казав цілительці, нічого не означає? Думаєте, я не знаю вашу таємницю? — він глянув на нас із Дарсі, як на зрадників.
— Вашу таємницю? Про що він, безодня вас підхопи? — розлютився Артон.
— Любий! Я все тобі розповім,— Дарсі жалібно подивилася на мене. — Наодинці. Обіцяю.
— Чому ж, люба? Я хочу знати все й зараз. - гаркнув Артон.
— Артоне, зараз не час. Це може зачекати. — спробував я вгамувати друга. — Нині наше головне завдання, знайти Олівію.
— Але ж ти можеш знайти її як Справжню пару? Адже так? — одразу в'їхала Док, відводячи погляд від Артона.
— Як і Крош, зараз я її не відчуваю.
— Значить ти все-таки збрехав мені! — перейшов Артон на новий поворот.
— Я тобі ніколи не брехав. Просто не все домовляв. Коли Дарсі розповість тобі про Оду, сподіваюсь ти зрозумієш і мої мотиви.
— Добре.

ОЛІВІЯ

Отямилася я в підземеллі. Але не в тому, де знаходиться Кристал Сили. Мої руки були прикуті ланцюгами до стіни, а я лежала на підлозі.
— Краще прикинься, що ще не прийшла до тями. Король уже йде до тебе. - почула я із-за стіни.
— Хто ти? - крикнула я.
— І чого вас тільки навчають у цій академії? Подумки, дурна, подумки. А то ти видаси і мене, і себе. — тільки зараз до мене дійшло, що цей хтось спілкується зі мною за допомогою ментальної магії. — Я такий самий в'язень, як і ти.
— В'язень? А де ми власне знаходимося?
— У демонів в Імперії. Мене спіймали в пастку, а як тебе не знаю.
— Останнє, що я пам'ятаю, то це передачу енергії Кристалу Сили, і розмова з Духом-охоронцем. А потім темрява. Отямилася тут.
— О! То ти Іскра?
— Так.
— Тримай це в секреті. Король не повинен про це дізнатися.
І в цей момент почулися голоси. Звідки вони йшли, я не змогла зрозуміти, але вони наближалися.
Я заплющила очі і прикинулася, що досі не притомна.
— Досі не прийшла до тями? - почула недалеко від себе.
— Батьку, я не розумію, навіщо вона тобі! — а цей голос здався мені знайомим. І де я могла його чути?
— Вона фея. І як сказала провидиця, вона носить дитину від дракона.
— І ти віриш цій шарлотанці?
— Вірю. І твій брат вірить. І тобі теж варто було б їй вірити.
— Я не такий, як Айзек.
— У цьому й проблема. Не можу зрозуміти у кого ти такий дефектний вродився! А, що стосується дівчини, то мені потрібна не вона, а її дитина. Наполовину дракон, наполовину фея. Якщо його виростити серед демонів, ти уявляєш якого воїна ми отримаємо?
— Ти хочеш тримати її тут, поки не з'явиться дитина?
— Коли вона народить, я віддам її твоєму братові. Айзеку вона відразу сподобалася. Поповнить його гарем, доки не набридне.
— А що потім?
— Не знаю. Це його справа. Захоче уб'є, а захоче віддасть своїм воїнам.
— Так. Айзек весь у тебе.
— Тому саме він і стане наступним правителем Імперії Демонів.
— Я ніколи й не прагнув такої честі. Це не для мене.

— Хто зна. Хто зна.
Почулися кроки, які віддалялися. Але тихі слова, звідкись знайомого мені голосу, я почула:
— Дочекайся ночі. Я прийду.
І знову кроки, які віддаляються.
— Цей єдиний, хто зможе тобі допомогти втекти звідси. - знову почула голос у голові.
— Ти так і не сказав, хто ти? - теж подумки запитала я.
— Мене звуть Привид.
— Привид? Ти що дух? Тебе вбили та прив'язали до цього місця?
— Ні. Мене не вбили, але я помер кілька тисяч років тому.
— Декілька тисяч років? Ого! То хто ж ти Привид?
— Я тут так давно, що вже не пам'ятаю, ким я був до цього.
— І навіщо тебе тут тримають?
— Я був прив'язаний до Мари. А коли вона загинула, мене впіймали.
— Мара? Посланниця Морани? Богині Смерті?
— Так. Але моя Ідера любила Ерату, їй і служила. Морана дізналася та розгнівалася. У гніві вона відтяла голову моїй Ідері.
Мій сусід по в'язниці замовк. Тиша гнітила. Тисяча запитань крутилися в голові. Навіщо я демонам? Як вони мене знайшли? Як я потрапила до демонської Імперії? Та й взагалі, що сталося після того, як я віддала Кристалу свою енергію? Чи шукають мене? Чи всі думають, що я померла?
Питання, питання, і жодної відповіді.
— Привид? — подумки звернулася я до сусіда. — Привид? Ти мене чуєш?
— Ти так кричиш, що й мертвий почує. Чого тобі?
— Чому ти сказав, що цей демон єдиний, хто допоможе мені втекти?
— Він не такий, як його батько та брат. Він надто добрий для демона. Він інший.
— Думаєш він і справді прийде вночі?
— Прийде. Він слів на вітер не кидає.
— Ти так упевнено кажеш, ніби дуже добре його знаєш.
— Я відчуваю суть людини і можу розпізнати брехню.