—25—

З клубу ми з Дарелом поїхали далеко за північ, дівчата залишилися до ранку, оскільки вони мали співати, розважаючи відвідувачів, до закриття.
По дорозі дракон знову був похмурий і мовчазний, а в мене не було бажання розпочинати розмову. Хоча дуже хотілося дізнатися, про що вони розмовляли з Микитою, доки ми з дівчатами готувалися до виступу.
Біля квартири, коли двері були відчинені ключем, Дарел притримав мене за лікоть.
— Які в тебе були стосунки з Микитою до Академії? — спитав він.
— Ми зустрічались. Він навіть зробив мені пропозицію. Але я вмовила його почекати, - без задньої думки відповіла я.
— І правильно. Він тобі не підходить.
І що це значить? Що означає не підходить? Та хто він такий, щоб втручатися у мої стосунки з Микитою?
— Тобі не слід хвилюватися, хто підходить мені, а хто ні. Микита мені подобається. Він добрий і чесний хлопець. І навіть після того, як я зникла на пів року, навіть не попрощавшись з ним, він поруч. І як сказали дівчата, хоче ще раз попросити стати його дружиною.
— Але ж ти не погодишся, - не сказав, а стверджував.
— І чому ж, я маю, розкидатися такими заманливими пропозиціями? Микита з гарної родини, має свій бізнес. Він добрий, ніжний. Нам було добре разом.
— Але ж ти його не кохаєш.
— Слухай, Дареле! Те, що я дозволила тобі бути присутнім на УЗД і подивитися на мого малюка, не дає тобі права втручатися в моє життя. Якщо це не стосується навчання.
— Твого малюка? А як же батько? Чи він не береться до уваги?
— У мого сина немає батька. Не було і не буде. У нього є лише Я!
З цими словами я увійшла до квартири і вирушила до своєї кімнати.
Швидко прийнявши душ і переодягнувшись у теплу піжаму лягла спати. За вікном пішов сніг. Все ж таки початок грудня. Не за горами Новий рік та Різдво. Цікаво, чи на Альтакрі відзначають Різдво?
Не помітила, як заснула.
І снилася мені каламутна жахливість. Наче я перебуваю в академії, а навколо неї все наче в тумані. Сірому. Неприємному. Пригнічуючому. Іноді в ньому з'являються чорні дірки, і з них вилазять монстри, чудовиська, погань і нежить. Скрізь лунають крики жаху адептів, і звуки чавкання. На всю Академію розноситься голос Артона:
— Імперія пала. Альтакру поглинула безодня. Ми останні, хто вижив у цьому світі. Дякую всім, хто залишився боротися за Академію. Було приємно знати вас усіх. Працювати з вами і вчити вас. Благослови нас усіх Пресвітла!
Я ніби привид блукаю по зруйнованих коридорах академії. Не лишилося нікого живого. Тільки породження Безодні, що шастають по кутах і пожирають рештки плоті. Останки моїх друзів, адептів, викладачів та наставників.
— Ти пішла. Залишила мене згасати.
— Хто ти? - підстрибнула я, почувши незнайомий голос.
— Я той, хто потребував твоєї сили, справжнього елементалю. Остання іскра…
— Ти Кристал сили? - здогадалася я.
— Я його дух-охоронець. Я той хто служить провідником між ним та Іскрою. Але ж ти не повернулася. Він згас. Не залишилося нічого живого у цьому світі. І це твоя провина.
Твоя провина…
Твоя провина…
Твоя провина…
Я прокинулася від власного крику, притиснута до таких рідних і сильних грудей.
— Тихіше, тихіше. Це просто поганий сон. Вже все позаду,— дракон гладив мене по волоссю.
— Це не просто сон. Він розмовляв зі мною. Я йому потрібна. Їм обом...
— Про кого ти Лів?
— Дух-охоронець. Я мушу повернутися до Академії. Сьогодні.
— Але ж ти хотіла побути з рідними.
— Треба готуватись. В нас не так багато часу.
— Ти про що?
— Мені наснилася академія. Дух-охоронець мені показав загибель Альтакри.
— Який дух-охоронець?
— Зберігач Кристала сили. Він живе у ньому. Я мушу повернутися.
І в цьому я була певна. Я не зможу жити, знаючи, що сталося з імперією, з академією, з тими, кого я знала. Я збожеволію, якщо нічого не спробую зробити. Та й не переживу, якщо через мене загине стільки людей. Цілий світ.
Так, я мушу повернутися.
Я певна, що виживу після передачі сили. Не знаю звідки ця впевненість, але я впевнена. Так буде правильно.
У кімнату влетів Кирило:
— Так не чесно. Ти казала, що прийшла на три дні, а сама вже йдеш…
Мама сприйняла моє рішення спокійно, з розумінням. А ось брат образився.

— Кирилко… Зараз від мене залежить життя людей. Життя всього магічного світу. Життя моїх друзів.
— А як ми з мамою? Як же я? Я між іншим сумував без тебе.
— Кириле, ну ти ж вже дорослий. Чоловік. Ти голова сім'ї. І як дорослий чоловік повинен розуміти моє рішення.
Після слів, що він уже дорослий чоловік, брат вскинув гордо голову.
— Ти повернешся?
— Не знаю. Не можу обіцяти. Я не знаю як все складеться... Але якщо все буде добре, то я знайду спосіб, якщо не повернутися, то хоча б мати можливість відвідувати вас з мамою.
Попрощавшись із рідними, я першою вступила до порталу.
Вийшла в портальній залі, за мною в повітрі летіли мої речі та апаратура. Каюсь. Не змогла дивитися як мій синтезатор і великі колонки, припадають пилом у кутку. Та й татова електронна гітара. Не змогла втекти без неї. Кирилу вона ні до чого, він більше точним наукам віддає перевагу, а от я пішла в тата. Музика – це наше все.
Можливо хтось вирішить, що я збожеволіла, притягнувши ці речі у світ де немає електрики, у світ який у найближчому майбутньому може загинути. Але це моя втіха. З електрикою теж не проблема, попрошу артефактників зробити мені щось на зразок генератора, акумулятор я витягла зі своєї машини, а після ті ж артефактори що-небудь придумають як його заряджати. Вони любителі головоломок. Ось і підкину одну.
Процесію завершував Дарел, а коли закрив портал, уточнив:
— Тобі відкрити портал у кімнату?
— Буду вдячна, - і коли всі мої пожитки влетіли в портал, додала, — Дякую.
І зробила крок у портал.

ДАРЕЛ

Як тільки за Лів закрився портал, я попрямував прямо до кабінету Артона.
Ректор Академії сидів за своїм столом, і як завжди був занурений у роботу та свої думки, бо навіть не звернув уваги, що до кабінету увійшли. І помітив мене лише тоді, коли я налив віскі у дві склянки, і одину простягнув йому.
— Дареле? Що ти тут робиш?
— Дивне питання. Особливо для людини, яка не помічає нічого навколо. А якби замість мене, то був найманець? Він би перерізав тобі горлянку, а ти навіть не помітив би цього.
— Я всю ніч не спав. Намагаюся знайти рішення, але не знаходжу. Сподіватися, що Кристал сили не вб'є Олівію безглуздо. А ризикувати її життям я не збираюся.
— Пізно. Олівія вже вирішила. Вона увійде до Кристалу.
— Що ти маєш на увазі? Олівія повернулася разом із тобою? Як тобі це вдалось?
— Так, Олівія повернулася до Академії. Але вмовив її не я. Минулої ночі їй наснився жахливий сон, і здається Кристал з нею розмовляв. Точно не скажу, але вона точно вирішила виконати свій обов'язок як Остання іскра.
— Говорила з Кристалом? Як таке можливо?
— Друже, тобі треба поспати, а то щось ти туго розумієш. Ментальна магія, Артон.
— Ти маєш рацію, мені треба добре виспатися. Але спочатку треба дізнатися, що саме наснилося Олівії. Можеш її покликати? А я поки-що зв'яжуся з Ді Картом.
— Добре.