—21—

ОЛІВІЯ

Дарела не було в його кімнаті. Вирішила вирушити на полігон. Не зможу чекати до балу. Я мушу розповісти про дитину зараз. Так буде правильно. І так уже багато хто знає про моє становище. Не хочу, щоб він дізнався про таку новину від когось іншого.
До полігону не дійшла. Зіткнулася з моїм драконом на виході із житлового корпусу.
— А я тебе всюди шукаю.
— Нам треба поговорити…
— Треба. Дареле, я вагітна, - посміхнулася в очікуванні реакції, але він став ще похмурішим.
— Я знаю. Привітай від мене Дага.
— Дага? До чого тут Даг? Дареле, це твоя дитина.
— Я чув вас сьогодні вранці. Сподіваюся, ти розумієш, що між нами все скінчено?
— Але, Дареле…
— Адептко Громова! Не забувайте про субординацію.
Розвернувся і пішов. А я лишилася стояти з відкритим ротом. Що це зараз було? Він знущається? Що означає все скінчено? Він мене кинув? Кинув…
Усвідомлення обрушилося водоспадом, і я сповзла стіною на підлогу. Не знаю скільки я так просиділа, отямилася коли мене трусив вампір.
— Олівія! Та прокинься ж ти.
— Сем? Сем, дорогенький, забери мене звідси.
Він підхопив мене на руки і поніс до моєї кімнати.
— Що трапилося? - запитав вампір саджаючи мене на диван.
— Він дізнався про дитину, і кинув мене. Сем, він мене кинув розумієш? - сльози обпалили мої щоки, і лилися не перестаючи. У мене почалася істерика.
— Нічого не розумію…
— Ось і я не розумію. Як він міг? Як Сем? Мені так боляче не було, навіть коли помер тато.
І я не збрехала. Біль розривав серце і душу. Мене наче вивернули на виворіт. Світ втратив фарби і хотілося виявитися якнайдалі від академії, від Дарела.
— Не хочу тут залишатися, - крізь сльози прошепотіла я. — Не можу…
— Завтра вранці ми з Лусією вирушаємо до мене додому, якщо хочеш, можемо взяти тебе з собою. Мама вже давно хоче з тобою познайомитись.
— Хочу. Мені потрібно покинути ці стіни.
— Добре. Та й твоя тітка має відвідати мою матір. Вони подруги.
— Емма? - вампір кивнув.

На тому і вирішили. Завтра вранці я вирушаю у володіння вампірів. Хоча я краще б поїхала прямо зараз.
Сем пішов, а я залишилася сама зі своїм болем. Погляд зачепився за бальну сукню, подаровану Дарелом і підготовлену надвечір. Але вона мені тепер не знадобиться. На бал я не піду. Схопила сукню і почала її рвати. Злісно, ​​з люттю, зі сльозами і криками, як я ненавиджу цього самовдоволеного дракона. Ніколи не псувала речі, а зараз отримувала дике задоволення, від того як бузкові шмаття летіли по всій кімнаті.
— Господиню, що ти робиш? - спитав Крош.
Але я йому так і не відповіла, а розлучившись із вбранням, опустилася на підлогу, і поклавши голову на диван, продовжила плакати.
Не знаю скільки я так просиділа, і ревла, але в якийсь момент з'явилася група підтримки. Такі гарні та ошайні.
— Ми все знаємо, - випалила Присцилла.
— І те, що він тебе покинув… - продовжила Ліді.
— І про дитину. - перебила Лусія. — Який він дракон? Він козел справжнісінький.
— Звідки Ви…
— Сем розповів. - відповіла Лусія.
— Скоро почнеться бал, ви запізнитесь.
— До демона бал! - вигукнула Присцилла. — У нас у подруги біда, не до танців зараз.
— Нічого зі мною не станеться, якщо я побуду одна.
— Це не обговорюється. І ти вже насиділася одна... - Лусія обвела кімнату поглядом.
— Це точно, - підтримала її Ліді, підчепивши пальцем залишок корсету від сукні.
— Ось, випий, - Лусія простягла пляшечку. — Допоможе заспокоїтися.
— Не хочу я заспокоюватись. Я хочу вмерти.
— Не сперечайся. Ти маєш думати про дитину, - припечатала вона.
— Лусія має рацію. Твоя істерика може погано позначиться на малюку, - підтримала подругу Присцилла.
Потім мене взяли в оборіт. Перевдягли в піжаму, і поклали в ліжко.
— Дівчатка, ви йдете, а я залишуся з Олівією. - почула я в напівдремі. — Її не можна зараз лишати одну.
— Вранці зайду за тобою. Речі для поїздки ми вже тобі зібрали. Відпочивай, - цмокнула в лоба мене Лусія.

ДАРЕЛ

— Що означає ти її покинув? - розпалювалася Дарсі в кабінеті Артона.
— Отож і значить.
— Ти ідіот? — підтримав свою наречену перевертень.
— Вранці я застав у неї Дага.
— Це нічого не значить. Олівія понесла від тебе, - обурилася цілителька.
— У мене в планах не було дитини.
— У яких планах Дареле? Ти взагалі хоч щось знаєш про свою расу?
— Я чудово знаю, що поки я не захочу, дітей у мене бути не може.
— І що ти, дозволь поцікавитися, знаєш про різницю між зв'язком та справжньою парою? — не вгамувалася вона.
— Що ти хочеш цим сказати, - випередив мене Артон.
— А то й хочу! У справжніх пар все інакше, не так як у з'єднаних зв'язком, все зовсім інакше.
— Дареле не дурій. У тебе буде час все добре обміркувати, і коли Олівія повернеться, я сподіваюся ти з нею помиришся. — спокійніше промовив Артон.
— Що означає повернеться? - здивувався я.
— Годину тому, Семюель Таніс, випросив дозвіл на ім'я Олівії, на відвідування вампірських земель. Вони пробудуть там кілька днів.
— І на якій підставі ти відпустив її до вампірів? — я стиснув кулаки, щоби не видати своєї злості.
— На тіц, що Емма, дружить із королевою Світією, і теж до неї збирається.
Мені дико захотілося врізати Артону. Щоб узяти себе в руки, я вийшов з кабінету і попрямував на полігон. Але не встиг відійти й за десять метрів, як мене наздогнала Дарсі.
— Дареле, навіщо ти так із нею? Мені ти можеш не брехати.
Я відкрив портал і штовхнув Дарсі в нього. Вийшли ми у її кабінеті.
— Найманця відправила Ода,— очі цілительки округлилися, вона прикрила рота рукою в німому жаху. — Артону, як ти розумієш, я нічого не сказав.
— Саме тому ти й розлучився з Олівією? - здогадалася вона. 
Я кивнув головою.
— Якщо Ода дізнається про дитину, вона не перед чим не зупиниться.

— Що будеш робити?
— Поки-що, не знаю. Наглядатиму за Лів з боку. Я не можу зараз бути з нею, сама розумієш. Якщо Ода і дізнається про дитину від феї та дракона, нехай краще думає, що його батько Даг. У нього немає й десятої частини тієї сили, що маю я. А захист Олівії, ми з Артоном посилили разом із блокатором сили. Ніхто не дізнається про її рівень.
— Чому ти не розкажеш усе Олівії? Знаючи правду, їй не буде так боляче.
— Знаючи правду, вона поводитиметься інакше. Несвідомо вона може нас видати. Не хочу ризикувати.
— Чим я можу допомогти?
— Нічим. У Оди і так зуб на тебе. Краще тобі не втручатися.
Увечері на балу Олівії не було, як не було і її подруг. І я міг тільки здогадуватись, що вона зараз відчуває. У самого серця розривалося. Але я роблю все правильно. Доки темна німфа на волі, нам не бути разом.