—17—

Ми прийшли до моєї кімнати, фікус вистрибнув з горщика і кинувся до мене з обіймашками. Крош стрибав поруч.
— Я такий радий. Я такий радий. Ти навіть уявити не можеш.
— Я теж рада бачити тебе Крош. І тебе квіточка. — погладила фікусу листочок.
— Ми з Гошею коли довідалися, що з тобою трапилося, мало не облисіли. — не вгавав кролик.
— З Гошею? - це ще хто? ще одна живність чи що? І чим їх годувати?
— Гоша це фікус. Йому теж захотілося мати ім'я.
Дивно, і як Крош дізнався, що квітці хочеться ім'я.
— А мені подобається. Тільки чому Гоша? — випередив мене Дарел.
— Так у Олівії на картонці це ім'я написано, а фікус прочитав і захотів, щоб його так звали.
— Олівія, хто такий Гоша? — дракон запитливо глянув на мене.
— А що за карточка? — звернулася до Кроша.
— Так ось вона. - простягнув мені візитівку.
Подивилася: Крижанівський Георгій Валентинович, адвокат, та номер телефону офісу. На звороті: д. Гоша тел…….. Олівія дзвони якщо щось.
— Ой, це візитівка дядька Гоші. Це татовин друг. Він дав мені її на похороні. Крош, а де ви її знайшли?
— Так цей…. у твоїй секретній скриньці.
— У секретній скриньці? — перепитав Дарел, дивлячись на мене.
— Не бери в голову. - вирішила змінити тему. — А що там із нападом на мене? Вже знайшли винуватця?
— Ну, про це я звичайно не хотів би поки що розповідати.
— Дареле, я могла померти.
— Я знаю. Хто це зробив, ми поки що не знаємо. Але мені здається, що це пов'язано з проникненням у твою кімнату.
— Ти думаєш, через цей амулет сили?
— Думаю так. Інших варіантів немає. Але про це можна поговорити і завтра, а зараз тобі треба відпочити, сама казала.
Поцілував і зібрався йти.
— Дареле, як гадаєш, чи вдасться врятувати Док?
Чоловік уже був біля дверей. Повернувся.
— Ми зробимо все можливе. Відпочивай.
Усміхнувся і пішов. А я перевдягнулась у піжаму, і попросивши Кроша стежити за Сканією, залізла на ліжко, натягла покривало до підборіддя. І… Заснула.
Не знаю, скільки проспала, але за вікном було видно. Потяглася. Ой як спина болить. І пов'язка заважає. А до ранку не можна знімати, адже пообіцяла Док, а я обіцянки тримаю завжди. Ще треба матрац зі цвяхами сколотити, а в мене навіть молотка немає.
— Крош! Крош, де ти? - невже знову порталами десь блукає. Згадала про Сканію. Справді, я ж його просила за нею стежити.

Зі стіни матеріалізувався кролик.
— Чого кричиш?
— Та мені тут, цей… треба… Дошка на ліжко та молоток із цвяхами.
— Зараз дістану. — і зник у тій самій стіні.
Я встала з ліжка, трохи кривлячись від болю, дістала з шафи легінси та футболку. Пішла у ванну перевдягатися. Коли повернулася, дошка, що нагадувала двері, молоток та мішечок із цвяхами, лежали на підлозі. Кролика ніде не було. Що ж, доведеться самій.
Взяла молоток, поставила цвях на дошку. Вдарила по ньому молотком.
— Ай……….. Мамочки, як же боляче!
Палець моментально почав набрякати. Ну ось, що за невміха? Так це був лише перший цвях. А що далі? Я так без пальців залишуся. А може, магією? Спробувала. Не вийшло. Може молоток зачарувати? Нехай сам цвяхи забиває, якщо готовий матрац не вдається намагічити.
— Трайн даврай забивай! - Вимовила побутове заклинання.
Молоток засвітився зеленим свіченням, у нього з'явилося щось на зразок руки. Ця ж рука взяла цвях і почала забивати його в дошку. От і чудово, а я поки що в їдальню сходжу.
Зайшла до дівчат, і разом ми вирушили на вечерю. Там я отримала свій горіх з пророцтвом: "Цього тижня на вас чекає велике здивування. Ви отримаєте те, що чекаєте вже кілька місяців. Бережіть спину."
Ось тобі й на! Як точно. Спина болить. Бачення почалися, а я на них два місяці чекала. А здивування? Може те, що Ректор та Док разом? Ні, яке тут здивування. Вона жінка красива, Ректор теж нічого, до того ж неодружений. До кінця тижня ще кілька днів, може і буде воно, здивування, велике.
Побажавши подругам надобраніч, увійшла до кімнати. О! Мій залізний матрац готовий. А де молоток? Озирнулася. Ніде не видно. Може, Крош забрав. Добре потім у нього спитаю.
Спина знову розболілася. Я затягла з горем навпіл новий матрац на ліжко. Зверху накрила простирадлом, щоб об цвяхи піжаму не порвати і не забруднити. Переодяглася в піжаму і лягла.
Прокинулася серед ночі від галасу та криків. Піднялася, ляснула в долоні, ввімкнулося світло. Подивилася на годинник. 4:00. Що там сталося? Пішла подивитись. Відчинила двері та завмерла. Всі двері на поверсі оббиті цвяхами. А біля сходів, одні двері наполовину. І мій молоток у неї цвяхи забиває.
Чорт. Треба зупинити його. Але як? Почала згадувати зупиняюче заклинання.
— Трайн дуань звичайним стань! — заклинання полетіло в молоток, він завмер і впав нерухомо на підлогу.
У цей момент зі сходів вийшов Ректор та Декан Бойовиків.
— Громова! - рознеслося по всьому поверху.
— Ой! Мамочки! — коліна затремтіли.
Іде у мій бік, очі зло світяться. Навіть з такої відстані помітила як у нього жовна ходуном ходять.
Шмигнула в кімнату і зачинила двері на засув. За кілька секунд у неї гнівно затарабанили.
— Громова, відкривайте! Ви не зможете ховатись там вічно.
Я відскочила від дверей.
— Громова! Я не жартую. Негайно відчиніть ці кляті двері, або я їх знесу до демонів безодні!
Відступила.
— Громова, я вас попередив!
І в цей момент пролунав грім і двері полетіли в мій бік. Ледве встигла відскочити.

— Громова, може, пояснете, що це за жарти? — не вгавав Ректор, у нього аж руки почорніли, он як розлютився.
— Не винна Я! — тільки й змогла пропищати і плюхнулась попою прямо на підлогу.
— А хто винен? Я відчув вашу магію на цвяхах і на цьому! - помахав молотком.
— Олівія, тобі краще все чесно розповісти! — подав голос Дарел.
Я піднялася з підлоги і підійшла до ліжка. Задерла простирадло.
— Мені Док сказала на цьому спати. Я спробувала сама прибити цвяхи, але… ось… — показала палець, що розпух. — Застосувала магію, а він утік. - кивнула на молоток.
— Щоб до завтрашнього вечора всі двері були без цвяхів. - прогримів Ректор.
— Добре. — пискнула.
— Усі 5 поверхів!
— Скільки? — знову плюхнулась попою на підлогу.
— Ви не дочули Громова? І без магії, я перевірю. - сказавши, ректор розвернувся і пішов.
— Чорт! Чорт! Чорт! — мало не розплакалася, отак попадалово.
— Олівія! — Дарел сів навпочіпки, біля мене.
— Як я стільки цвяхів повитягаю без магії? Та ще з моєю спиною!
— Я допоможу. Ти тільки не розкисай. — клацнув мені пальцем по носі. — А тепер вставай, вистачить підлогу попою натирати. Все буде добре. Обіцяю.
— І ми допоможемо! — пролунало від дверей.
Звела погляд, подруги.
— Ось побачиш, не все так погано.
Дарел підняв мене і повів на диван. Потім підняв двері, притулив їх назад до отвору і прочитав заклинання.
Двері стали на місце як ні в чому не бувало, начебто їх і не вибивали.
— Зайду о 8:00, у мене перших двох пар нема.
— Дареле!
— А?
— Дякую!
— На добраніч! — усміхнувся і зник за дверима.
Я просиділа хвилин п'ятнадцять, і не помітила, як заснула.