—12—

— До ректора. Хутко!.

І я опустивши голову, попленталася до кабінету ректора. 
Але не встигла увійти, як на мене подивилися так уважно, зелені очі ректора, що я зіщулилася. 
— Адептко Громова! Як це все розуміти? Я навіщо поставив на вас блокування? 
Я здивовано подивилася на ректора. Звідки він дізнався? Побачивши німе питання в моїх очах, Ректор дістав з-під піджака, кристал зв'язку, що висить на шиї. 
— Якщо ви всім поспіль, праворуч і ліворуч, демонструватимете свій рівень магії, то блокування марне. 
— Я… Я не… Воно саме… вийшло. Я не навмисне! — тільки й змогла відповісти. 
У цей момент у двері постукали, і до кабінету зайшов декан Бойовиків. 
— Дареле! Як ти це все поясниш? — звернувся ректор до того, хто увійшов. 
— Тому я тут! Поки вона не навчиться контролювати свою силу, ні про які заняття з бойової магії, і мови бути не може. — холодно відповів дракон. 
— І що ти пропонуєш? 
— Ти як Ректор, і дуже сильний маг, мусиш сам взяти під контроль її самоконтроль. 
— Медитація? — тільки й спитав Ректор. 
— Так. А доти, як Декан факультету Бойової магії, відсторонюю адептку Громову, від своїх занять. 
Так що ж це відбувається? А мене хтось запитає, чого я хочу? Чи я не маю права голосу? 
— Що ж, тоді приступимо до медитації прямо зараз. Адептко, прошу пройти за мною. — сказав ректор, встаючи з-за столу. 
Ми спустилися на перший поверх, і мене завели до дзеркальної зали. 
— Беріть мат, адептко. — ректор махнув у куток, де лежали мати. 
Я слухняно, пішла і стягнула один із десяти матів і відтягла його на середину зали. 
— Сідайте. Закрийте очі. Розслабтеся. 
У цей момент дракон пішов, залишивши мене з ректором наодинці. Він навіть не глянув на мене. 
Я сіла на мат, заплющила очі, але розслабитися в мене виходило. 
Чим більше думала про поведінку Дарела, тим більше злилася. 
Він поводився дуже холодно і відсторонено. Наче це не він, провів зі мною дві ночі в печері. Наче не він, пристрасно мене цілував. 
Невже мої слова, що я не іграшка і що не дозволю собою грати, так на нього вплинули? Чи він без бою вирішив здатися? Невже моя думка для нього не має значення? Чи я йому не настільки важлива, і зв'язок про який він говорив, лише слова? 
Навіть із заплющеними очима, я відчула як почало сіпатися очко. Потім долоні обдало жаром. Мене почало трусити. 
— Олівія, візьміть себе в руки. - почула я десь поруч. 
Але як можна взяти себе до рук? Як, коли зовсім не розумієш від чого так злишся? Про те, що я закохалася в дракона, і мови не може бути. Я майже не знаю його. Так, він мені подобається! Але подобається таким, яким він був, у нашій маленькій подорожі, а не таким, як тут, в Академії. Холодний, безжальний тиран. 
Вже горіли не лише долоні, а й руки до ліктів. 
— Олівія, подивіться на мене! 
Я розплющила очі. По всій залі літали вогняні згустки. Неконтрольовані потоки енергії. 
Страх накрив із головою. Мене затрусило. 
— Олівія, заспокойтесь? - сказав ректор.

— Я не можу. - тремтячим голосом зізналася я.
Пролунало клацання пальців, і я поринула у пітьму. Не знаю скільки я була непритомна, але коли розплющила очі, перше, що побачила, ректора, що схилився на ді мною. В його очах була занепокояність.
— Ви як?
Я спробувала сісти. Обвела поглядом зал. Нічого незвичайного, наче й не було нічого.
— В порядку!
— Що ви відчували перед тим, як випустили вогняні пульсари?
— Злість! — а що приховувати, адже я тут для того, щоб навчитися самоконтролю.
— На полігоні також?
— Так.
— Чому?
— Бойовики вважають мене недостойною, займатися разом із ними.
— Так, зрозуміло. А тут чому розлютилися? Тут тільки ви і я, і жодних Бойовиків!
— А можна я не відповідатиму?
— Ні, не можна! Це через Ан Грона?
— А як ви…. - тільки й промимрила я.
Ректор хитро посміхнувся.
— Дарел мій друг. Він розповів мені, що Даг теж…
— Ректор Ші Бівал? Якщо ви його друг, то знаєте причину його… Холодності.
— Він не сказав мені про це. Але він дуже хоче вам сподобатися.
— Не думаю, що поводячись як остання сволота, можна комусь сподобатися.
Ректор сів поруч і посміхнувся.
— Олівія, Дарел не знає як поводитися з дівчатами. Ні, жінки в нього, звичайно, були. Але вони самі вішалися йому на шию. Він ніколи не намагався комусь сподобатися. А тут ти з'явилася. Нічого, що я на ти?
Я лише похитала головою.
— Тоді й ти зви мене Артон. Тільки щоб ніхто не знав. Репутація, розумієш, і таке інше.
Я посміхнулась.
— Добре, Артон. То що ти там казав про Дарела?
— Він боїться, що ти вибереш Дага. Даг молодий, і в нього погляди на життя інші, а Дарел прожив довге життя. І не завжди все було райдужно та чудово. Він бився з демонами з прірви, і не раз. Він сильний, хоробрий і відданий. Але надто не досвідчений у коханні.
— Тоді чому, замість поговорити зі мною, він мене ігнорує?
— Дай йому час. А поки що, давай ще раз спробуємо, помедитувати.
Я кивнула. Ну а що? Чим швидше навчуся керувати своєю силою, тим швидше перестану бути небезпечною для оточуючих. А то мало, як наступного разу справлятимуся з приступом злості.
Заплющила очі. Подумала про хороше. Про приємне. Про те, як Дарел мене цілував. У животі запурхали метелики.
— Метелики, звичайно, красиво, але не про те думаєш Олівія!
Я розплющила очі. Навколо пурхали метелики, яких ми з Дарелом бачили на галявині за лісом.
Знову заплющила очі і закликала метеликів до себе.
— Так то краще. - почула ректора. — А тепер не злись, і спробуй створити вогонь на долоні.
І викинув мою руку. І коли він тільки встиг стати за моєю спиною?

Я спробувала. Нічого. Я поки що не вмію контролювати вогонь.
— Нічого страшного. Магією вогню не просто керувати. Згодом навчишся.
Потім показав пару вправ, як долати напади агресії, і відправив до Ді Карта.
У залі менталістики Ді Карт розповідав як можна побачити ауру людини, як можна прочитати думки, і як впливати дистанційно на розум.
— Як впливати на чужі сни? — запитала у нього.
— Вам поки що рано про це думати.
— А коли я вже, ментально влізла в чужий сон?
Магістр менталістики, здивовано подивився на мене. Але зібравшись з думками, таки відповів.
— Коли ментально входиш у чужий сон, то це може бути смертельно небезпечно. Тому треба ставити захист. — він намалював невелику схему, яку я швидко перемалювала собі в чернетку. — Потім заклинання прив'язки до свого тіла, і лише потім занурюватися у транс.
Заклинання я також написала.
— І так само, за допомогою ментального впливу, можна змусити людину заснути і бути сценаристом її сну.
Знову схема, заклинання, вправи. Не дуже зрозумілі для мене, але після кількох спроб, мені все-таки вдалося скласти пальці буквою зю.
Подивившись на годинник, Ді Карт попрощався і відправив мене відсипатися.
Ха. Щоб я, та після такого насиченого дня, і спати? Та ще й за друзями скучила.
Тому поверталася до кімнати в піднесеному настрої.
Дорогою зустріла Сема. Він виявилося, познайомився з моїм фамільяром, і той розповів куди я зникла на три з лишком дні. Я розповіла другу все, крім поцілунків із Дарелом, та перемир'я з Дагом.
А що? Нехай все залишається як є, поки сама не розберуся в усьому.
На цей раз вампір у мою кімнату увійшов. Там на мене вже чекали дівчата. І побачивши Сема, Лідрелла здивувалася, а Лусія чомусь зніяковіла. Щоки дівчини обдав рум'янець. Я подивилася на хлопця, він відводив погляд.
— А що відбувається? Я щось пропустила? - не втрималася я.
— Та нічого особливого. — посміхнулася Прісцилла, обіймаючи мене. — Лусія запросила Сема погуляти, а він…