—5—

Ранок почався несподівано. Не встигла я вийти з душу, Крош, повідомив, що сумку мені склав, мантію почистив, і... І зник у порталі, сказавши, що у нього багато справ.

Я натягла мантію, взула балетки і поглянула на розклад. Першою парою була Артифактика. Взяла сумку і побрела до їдальні.

Їдальня була наполовину заповнена. Дівчат ще не було, а я не додумалася зайти до них. Але варто мені було сісти за стіл, як я побачила їх у дверях. Лусія помахала мені й усміхнулася. Присцила навпаки була якась сумна, і не звертала ні на кого уваги.

Набравши їжі, вони сіли біля мене. На відміну від Лусії, на підносі Присцилли, був лише салат з помідорів і зелений чай. Але вона не їла, а лише колупалася у салаті виделкою. Я подивилася на Лусію.

— Не дивися на мене так! Я сама не знаю, в чому справа. Вона мовчить уже другий день.

— Присцилла, що з тобою? - запитала я, беручи подругу за руку. – Ми ж твої подруги, нам можеш розповісти.

Дівчина заплакала. Я зненацька здригнулася. Що могло так засмутити подругу?

— Мама з татом... - вона схлипнула. — Вони розлучаються...

Ми з Лусією переглянулись. Так, розлучення батьків, і в моєму світі, для дітей завжди важко проходило. Я через це не проходила, але батьки моєї подружки дитинства Светки, розлучилися. Їй тоді було п'ятнадцять, вона дуже переживала, посварилася з батьками. Навіть з дому втекла, і чотири дні жила в мене. І всі чотири дні над її мізками працював мій тато. Він зміг переконати Светку, що вона у розлученні батьків не винна. І що вони не перестануть її любити.

Подруга повернулася додому, помирилася з батьками, і вони знайшли взаємне рішення. На вихідних та на канікулах, Світлана їздила жити до батька, на інший кінець міста.

– Тридцять років прожити душа в душу, і раптом не зійтися характерами! - голосила Присцилла. – Я не розумію, як таке може бути? Вони ж кохали одне одного. Мама народила батькові трьох синів і мене, хіба це не кохання.

Я знизала плечима. Що я могла сказати? Правильно нічого.

— Присцилла, вони дорослі люди. Вони самі розберуться. - обняла її Лусія. — А тобі треба заспокоїтись, ти все одно нічого не зможеш зробити. Це їхнє рішення.

— Так, ти маєш рацію. Але мені прикро, і страшно. Ми з братом буваємо вдома лише на канікулах, і як тепер їх розривати?

– А хіба тут бувають канікули? - дівчата подивилися на мене, як на божевільну. — Мені Ректор сказав, що тут немає канікул.

— Він пожартував. Канікули є. – заспокоїла мене Лусія.

— Щоправда, лише один місяць, що мене й пригнічує. - продовжила Присцилла.

— Гаразд, час на заняття. Побачимося увечері. - попрощалася Лусія, і побігла геть.

Я теж пішла, треба ще знайти аудиторію з Артифактики. На третьому поверсі зустріла Сема, він мене й провів. А то сама я ще довго шукала б кабінет, і неодмінно запізнилася б, чого з дитинства не люблю робити.

Артефактику в нас вела магістр Анабет Флагерті, висока, руда пані, років сорока. На вигляд малоприємна. Вона з презирством дивилася на всіх адептів без винятку, навіть на свій курс артефактників, з якими ми мали з'єднану пару. Але вела предмет дуже цікаво.

На уроці ми розібрали схеми створення захисного амулету. Я навіть магію відчути змогла, коли виводила лінії за схемою, пальцями у повітрі. І яким же було моє здивування, коли під кінець пари, я побачила ці лінії, що світилися зеленуватим кольором.

Магістр задала домашнім завданням створити амулет. Потрібно було перенести схему з повітря, щоб вийшов захисний амулет першого рівня, який захищає свого власника всього п'ять хвилин. Але як сказала Флагерті, цього часу достатньо, щоби виставити захисний щит, або покликати на допомогу. Предмет може бути будь-яким, хоч кулон, хоч брошка, хоч браслет. Я вирішила, що зроблю кулон.

Далі була пара за Історії Королівства. На ній я дізналася, як була створена Альтакра.

Колись давно було п'ять королівств. Чотири Королівства пов'язані між собою сімейними узами між королівськими сім'ями. Вони підтримували одне одного в усьому, навіть закони мали однакові. П'яте королівство відрізнялося від них кардинально у всьому.

Називалося воно Іллікр. І жили в ньому різні раси та види у мирі та дружбі. Іллікр не втручався у політику інших королівств. І коли чотири Королівства почали виганяти, а потім і вбивати магів, Іллікр прийняв усіх вигнаних і всіх, кому вдалося врятуватися від смерті.

Згодом маги та магічні істоти жили лише в Іллікрі. Інші Королівства зрозуміли свою помилку, коли розкрилася безодня, і з неї полізли демони і істоти, що висмоктують життя з усього живого.

Два Королівства були висушені вщент. На їхньому місці залишилася лише мертва Земля та каміння. Тоді король правивший Іллікрієм, підняв усіх магів і особисто повів їх у бій.

Багато магів і ельфів, воювали пліч-о-пліч з демонами безодні. І багато хто загинув. Демони прірви наступали. Вони не знали ні жалю ні втоми, і перевершували чисельністю.

Тоді правитель Іллікра вирушив до інших світів по допомогу. На його прохання про допомогу відгукнулися багато хто, серед них були і демони, і дракони, і перевертні, і вампіри, і навіть дріади відгукнулися. Вони довго утримвали кордони, але так не могло продовжуватися. Розлом прірви треба було закрити, щоб нова погань не надходила у світ. Тоді всі маги зібралися і дійшли єдиного правильного рішення. Стихійники передали свою силу магам, таким чином створивши елементалей (елементалями називалися маги, що володіють чотирма стихіями одночасно).

Елементалі, у свою чергу, виконали своє призначення, вони змогли закрити розлом. На його місці з'явився кристал світла, що випромінює магію, яка нитками поплелася навколо всіх, хто бився проти нечести. Коли всі демони безодні були знищені, елементалі обгородили мертві землі магічним муром і назвали їх Аздумом.

Кристал світла забрали до Іллікра, і там від нього відокремилися невеликі частинки. Кількість часток збігалася із кількістю лідерів. Так зменшені копії кристала світла, дісталися драконам, вампірам, перевертнями і всім іншим, хто не володів магією в чистому вигляді. Поки Кристал світла живий, поки він світиться, його частинки дарують магію.