—4—

Після їдальні, Сем провів мене до аудиторії з табличкою "Зілляваріння", і поцілувавши ручку попрощався сказавши, що зайде за мною після пари. 

Я зайшла до аудиторії, Лусія вже зайняла мені місце. Цей предмет також проводився з'єднаною парою, з іншими групами. На столах стояли пальники (по одній на двох), різні колби, пробірки. 

В аудиторію впливла дама, в довгій чорній сукні і в капелюсі (що нагадує розмовляючу з Гаррі Поттера), її довге з сивиною волосся розсипалося по плечах. На вигляд їй було п'ятдесят. 

За нею влетіла мітла. Так, Так! Мітла! Сама влетіла. Лусія побачила мій подив і підтвердила, що професор Агата Гришпен, відьма. 

— Доброго дня, адепти. Як настрій? Усі зробили лабораторну? Підходимо по черзі зі своїм зіллям до мене. 

Професор сіла на стілець за стіл, що стояв посередині аудиторії. Адепти підходили по двоє, і кожен простягав склянку з бежевою рідиною. Відьма брала їх, підносила на світло, потім вільною рукою проводила по склянках і від нього йшов промінчик до того, хто його готував. Якщо промінчик йшов не до того хто його здав, то вона цмокала язиком, і давала адепту або адептці, що провалився, індивідуальне завдання. Зварити зілля. 

Як пояснила мені Лусія, зілля можуть варити кілька людей, але останній етап, кожен повинен доробляти самостійно, тоді зілля отримує енергію творця. Таким чином перевірялося, хто його виготовив. 

Дійшла черга до Лусії. Вона та ще дві адептки підійшли до професора. Маніпуляції повторились. Коли всі здали зілля, відьма подивилась на мене. 

— А ви адептка, чого сидите? Де ваше зілля? І чому я вас не бачила на минулих заняттях? 

— Я новенька. Тільки прибула до Академії. 

— То це ви Олівія Громова? – я кивнула. — Що ж, адептко, працюватимете в парі з адепткою Браун. Вона ще на першому занятті показала результат. А з вас Браун спитаю. 

Лусія закивала професорові, посміхаючись. У мене аж на серці відлягло. Я ж не знала прізвище подруги. 

— А тепер швидко випили своє зілля, виставлятиму бали. 

Всі швидко відкрили склянки і випили те, що наварили. Я озирнулася на всі боки, очікуючи побачити ефект їхнього варева. І нічого не побачила. Ні тобі великих вух, ні рогів, чи різнокольорового волосся. Не знаю, чого я чекала. Крім порталу, чарівної шафки і чайника, та й кролика, що говорить, я ніякої магії і не бачила зовсім. Що може статися від якоїсь бежевої води. 

Повернулась до Лусії, хотіла спитати про ефект, і злякалася. Подруга дивилася на мене очима розміром із блюдце, яскраво-жовтого кольору. Я обвела поглядом інших представників. Ті ж блюдця. Лише кольори у деяких відрізнялися. 

Професор Гришпен підходила до кожного з журналом у руках і розглядала їхні очі. Потім озвучувала бал за колір і загальний бал за зілля. У когось було п'ять балів, у когось вісім, у когось вищий – десять балів. 

Я чомусь навіть не здивувалася, що подруга отримала найвищий бал. 

Хвилин через десять, блюдця стали набувати колишнього вигляду та кольору очей. 

— У кого бал нижче за сім, на наступному занятті здасте зілля повторно. - обрадувала професор тих, що не здали. — А тепер приступимо до нового зілля. Вам воно всім знадобиться. Отже записуємо назву та інгредієнти. "Загоюче зілля", на дві третини прими води (прима це виявилася ємність об'ємом приблизно в 200 грам), одну частину вербових суцвіть, дві частини ехінацеї, пів частини омели, - і ще кілька інгредієнтів, які треба дрібно порізати, крім омели, яку треба шматувати в ручну. 

Це все треба варити у воді, кидаючи в неї все по черзі з інтервалом три хвилини (і не дай бог переплутати трави місцями або помилитися в хвилинах варення кожної), довести до кипіння, остудити природним шляхом (тобто залишити до повного остигання). 

Потім професор показала пляшечку з ніжно рожевою рідиною, таким має бути правильно приготовлене зілля. Після чого взяла ніж та розрізала собі долоню. Кров потекла на підлогу, і одразу на ній зникала. Полив на рану рідиною, показала долоню адептам, поріз зникав на очах виблискуючи рожевим сяйвом. 

Потім було "Відновлююче зілля", воно було яскраво-червоного кольору, і випивши його відновлювалися магічні сили. Обидва ці зілля треба було зварити до наступного заняття. По аудиторії то тут, то там почувся стогін. 

Як виявилося їх видавали ті, хто провалив попереднє домашнє завдання. Але як сказала Лусія, із трьох груп (а саме: Зіллевари, цілителі та феї), то зілля не здали більша половина адептів. 

Мені теж треба його готувати, оскільки те, що я не вчилася цілий тиждень, мене не звільняє від пройденої теми. Дякую подрузі, пообіцяла допомогти. 

Під дверима аудиторії на мене вже чекав Сем. Лусія попрощалася і помчала на наступну пару, а ми вирушили до будівлі де розташований спорт зал, де у нас була з'єднана пара з Бойової магії. Як виявилося, група Сема мала демонструвати феям, артефактникам і бойовикам першого курсу, найпростіші бойові заклинання протягом першої половини пари. Щоб ми мали уявлення, як вони працюють на практиці. Другу половину пари Декан Ан Грон, ганяв нас по полігону. Спочатку ми намотали кола, а їх було двадцять (одне коло два км), потім бігали по колодах на висоті п'яти метрів, і якщо зривався вниз, то пробігав одне коло по полігону. 

А зривалося багато хто, і неодноразово. Навіть я, яка займається спортом з дитинства, зірвалася з колоди двічі. Бо вона була завширшки сантиметрів тридцять, і довжиною десять метрів. 

Сорок кілометрів та два падіння з п'ятиметрової висоти зіграли свою роль. З полігону я ледве тягла ноги, ну хоч не повзла як деякі менш підготовлені за мене. Мене наздогнав Сем і обійнявши за талію, запропонував довести до кімнати. 

— Він завжди так знущається з адептів? - запитала я вампіра. 

— Це вам ще пощастило. Ви пів пари тільки спостерігали за нами. 

— Який жах! - вигукнула я. — Я звичайно не ніженка, і з фізичною підготовкою я дружу. Але ж такі навантаження! Це просто жах якийсь! Жах! 

— З часом ти втягнешся. Це спочатку важко, але якщо регулярно тренуватися, то сьогоднішня пара, нісенітниця.