Прокляття

―Мені страшно…. ―її голос тремтів, сили покидали, а страх притиснув до підлоги не даючи змоги поворухнутись.

― Не бійся я з тобою, ми виберемося з цього проклятого замку. Я обіцяю.

― Чуєш… Дівчина притихла прислухаючись до порожнечі в кімнаті, ― музика стихла. Ні, тільки не це. Він прийде…

Їх серця билися як навіжені, дихалось все важче.

―Треба щось робити. Необхідно знову почати грати, але врятується лише один… Хлопець глянув на дівчину, в очах блищали сльози.

― Ти цього не зробиш. Я не піду без тебе,―дівчина ледь стримувала істерику.

― Тихо. Заспокоїв її хлопець. ― Знай, я тебе люблю та буду любити. Завжди.

Хлопець не роздумуючи, виліз із шафи де на нього вже чекали.

― Ні!!!! Дівчина плакала, вона вже була приречена, вона пішла за ним, прийняла свою долю, а далі лише темрява, далі лише смерть.

Місто Київ―місто в якому проживають багацько талановитих та творчих людей. Художники, скульптори, актори, музиканти, завдяки їх творам нашу країну знає весь світ.

І ось в одному з найпрестижніших вузів Києва ― Національному університеті Карпенка−Карого, є декілька особливих людей, з якими хочу вас познайомити:

― Ганно, привіт. Де ти була на минулій парі? У нас завтра залік,забула?

― Привіт Антоне. Я після вечірки. Дівчина  доторкнулась до чола. ― Вчора був насичений вечір.

― Вечірка? Чому я не знав про це? Хлопець нахмурив брова.

― Пробач…Ганна не знала, що збрехати. Антон був одним з її залицяльників, з яким дружила лише заради навчання. ― Просто забула. З батьками посварилась, ось і вилетіло все з голови.

― Ось як… Одразу пом’якшав на обличчі хлопець. Щось серйозне?

― Сподіваюсь нічого. Дівчина глянула у вікно. − Пробач, мені треба йти, зустрінемось завтра на парах, до зустрічі. Дівчина побігла відправивши хлопцю повітряний поцілунок. Ганна була з тих дівчат яка завдяки своїй вроді, могла досягти чого завгодно, але дурною не була. Її мрія−стати відомою співачкою, і тому майже у весь свій вільний час вона присвячує співу. Дівчина завзято та вперто йде до мети, не зважаючи на думки інших, що вважають її легковажною, та черговою коханкою продюсерів.

Антон підійшов до вікна і побачив як його «кохана» сідає у червоний кабріолет до одного з випускників універу, а зараз успішного музиканта―Олександра Карпачова. Декілька років після закінчення, він навчався в Лондонській консерваторії, і вже там здобув популярність створивши відомий у Лондоні гурт «TheTheoryOfLies», в Україні він вдало продюсує знайомлячись з успішними та заможними людьми. Звичайно йому всі заздрили, особливо Антон − непримітний хлопець з сільської сім'ї: батько лісник, мати вчителька. Антон не відрізнявся норовливим характером, завжди замкнений у собі не говіркий, але як кажуть «в тихому болоті чорти водяться». Хлопець крім музики захоплювався різними містичними історіями пов’язаним з Києвом. Вся його кімната в гуртожитку  була обвішана вирізками зі старих газет, химерними лякаючими картинками з різними міфічними персонажами. Звичайно у нього були приятелі, але зазвичай хлопець всюди бував один. Ганна хоч і була приязна з ним, але тримала дистанцію, намагаючись не задіти словами дивного однокурсника.

― Ось і поїхала… Сумно промовив хлопець. ― Невже тобі потрібен саме він? Хоча… Я йому заздрю, дуже заздрю… Мені ніколи не стати таким як він....  Антон грюкнув кулаком по підвіконню.− Ненавиджу!!

― Ей, чувак, ти навіщо ламаєш державне майно? До хлопця підійшов, однокурсник Віталій – майбутній рок-музикант (довге волосся, потерта шкіряна куртка, рвані джинси, перстні та інша всячина, що виглядає кумедно на пухкенькому, низького зросту юнакові).

― Все добре, відчепись. Хлопець розлючено вилетів з коридору грюкнувши дверима та розштовхуючи студентів пробираючись до виходу.

― Дивний якийсь. Знизав плечима Віталій та пішов по свої справах.

Тим часом у студії

−Чудово співаєш, але намагайся не брати високу тональність, бо починаєш пищати. ― Олександр підійшов до Ані, ніжно обійняв та поцілував у щічку. Дівчина почервоніла.

― А може я хочу бути оперною співачкою,― грайливо посміхнулась Аня.

― Опера ― це гарно, але краще слухай, а не співай,― Сашко вмостився в крісло біля панелі керування та налив собі кави.

― Сашко… Аня підійшла до хлопця та присіла на край крісла. Він її обійняв і закохані продовжили розмову. ― Я хочу знати, що між нами відбувається, бо не розумію і не знаю на що розраховувати в цих стосунках.

― Дорога моя Аню, ми подобаємось один одному, невже цього недостатньо?

― Ти завжди кудись їдеш без попередження, я не знаю де ти будеш завтра. Твоя робота це все для тебе, але якщо в тебе з’явилась я, то треба мати відповідальність.

― Пробач. Хлопець ласкаво пригорнув її до себе, ― наступного разу обов’язково попереджу, обіцяю.Пара палко почала цілуватися. Все ж кохання річ гарна і непередбачувана.

Тим часом Антон шукав чергові містичні місця. Зазвичай він знаходив їх в інтернеті, але нічим цікавим його пригоди не закінчувалися. Хіба що його ганяли сторожові пси та підстаркуваті охоронці.