Неідеальна пара

  Зал був наповнений ароматом білих півоній та ледь відчутним запахом воску від високих свічок, що тріщали на фоні. Вечірнє сонце пробивалося крізь панорамні вікна, розсипаючи золоті відблиски на кришталевих келихах. Музика, що ще мить тому наповнювала простір урочистими акордами, згасла, залишаючи закоханих наодинці з сотнею очей. Марта відчула, як її пальці мимоволі стискають букет, а мереживо сукні здалося занадто тісним. Вона відклала папірець із заготовленою промовою прямо на вівтар і подивилася Максиму в очі.

 -  Знаєш, Максе, ми - катастрофа для будь-якого алгоритму сумісності, - почала вона, і легкою залою прокотився тихе відлуння реакції гостей. - Якби ми заповнювали анкету в бюро знайомств, нас би розселили в різні півкулі. Я терпіти не можу твоє хроніння, від якого дрижать шибки, а ти закочуєш очі, коли я вдесяте вмикаю ту саму романтичну комедію, від якої я не можу відвести очей. Ми сперечаємося про фільми ще до того, як натиснемо "Play", і зазвичай засинаємо під титри, так і не дійшовши згоди. Навіть наші мрії подорожують різними маршрутами: я марю романтичним Парижем, а ти - самотнім будиночком у горах, де єдиним сусідом буде вітер. Ми не ідеальні. Ми як два пазли із зовсім різних наборів, які дивним чином зійшлися в один малюнок.

  Вона зробила крок ближче, металеві обручки на оксамитовій подушечці блиснули в променях сонця. Її голос став тихішим, глибшим.

- Але потім настає вечір. За зачиненими дверима нашої спальні все це стає таким неважливим. Я обожнюю той момент, коли ми вкладаємося спати. Ти вже майже занурився в сон, щось нерозбірливо бурмочеш - мабуть, плануєш свій майбутній будинок чи сперечаєшся з кимось у думках. Але навіть у цьому напівсні твої руки шукають мене. Ти притягуєш мене до себе, обіймаєш і терпляче грієш мої вічно холодні ноги своїми. У цьому простому жесті більше тепла, ніж у найтеплішому літі. У цьому теплі я відчуваю, що я нарешті вдома.

  Марта затамувала подих, намагаючись стримати сльози, що заблищали від щастя.

- Я не уявляю свого життя без наших дрібничок. Без того, як ми разом, сміючись, відмиваємо кухню після чергової кулінарної поразки. Без того, як ми мовчки працюємо поруч, кожен у своєму світі, але торкаючись плечем плеча. Наше життя наповнене змістом саме в ці хвилини спільної праці та дрібних турбот. Тому сьогодні я зізнаюся: я кохаю тебе за те, що ти є. Я мрію присвятити все своє життя тому, щоб допомогти тобі знайти і втілити твої мрії. Я хочу, щоб вони стали моєю головною метою. Чи зможеш ти... чи зможеш ти витримати мене, таку неідеальну, протягом всього подальшого часу, який нам відміряно на землі?»

   Максим мовчав лише мить, але в цій тиші було чути лише шурхіт її атласної спідниці. Він міцно стиснув її долоні, і його великий палець заспокійливо погладив її шкіру.

  Знаєш, - промовив він, і його голос здригнувся від емоцій, - мені ніколи не був потрібен ідеал. Мені потрібна ти. Кожна твоя вперта думка, кожна твоя сльоза над фільмом і навіть твої крижані ноги. Так, я витримаю. Я обіцяю бути поруч тебе кожного дня.

   Він не чекав запрошення. Максим притягнув її до себе, руйнуючи ідеальну дистанцію церемонії, і поцілував її - пристрасно, довго і щиро. У цей момент аромат квітів, золото сонця і шепіт натовпу злилися в одне ціле, святкуючи початок їхньої справжньої, неідеальної і абсолютно щасливої історії.