Глава 6

Ще один вечір домашнього ув’язнення, хоча я нічим наче не відзначилася. Як сказав вітчим, у науку, і щоб у мене було більше часу на навчання. Але яке там навчання? Я тільки те й роблю, що маюсь із кутка в кут, замкнувшись у власній кімнаті. Льошка подзвонив, побазікали, на щастя, вдалося його відмовити приходити до мене. Сказала, що треба робити уроки. Сама ж весь вечір дивилася мелодрами й думала про Чернова, якому вистачило нахабства мені відмовити і зганьбити мене перед подругами.

Намагаюся вигадати, як мені йому помститися — а на думку нічого не спадає. Варіант використати Льошу вже не здається таким привабливим, хоча й досі його розглядаю. Але цей варіант — скоріше запасний. Мені хочеться власними руками насолити гаденяті, особисто помститися і змусити пошкодувати про свою поведінку.

Вночі сняться жахіття, кручуся, кидає то в жар, то в холод. А вранці прокидаюсь у холодному поті. Іду в душ і довго змиваю із себе сліди божевільних снів. Злюсь на себе й на весь світ, тому що мені снився Він. Уві сні все перевернулося догори ногами, і я ходила за ним, благала пробачити мене, а він повторював, що така, як я, не гідна такого, як він.

Що за маячня? Як моя підсвідомість могла таке викинути? Божевілля якесь.

За сніданком шмат у горло не лізе. До школи мене підвозить вітчим, на щастя, не дошкуляє порожніми розмовами. Тільки поцікавився, де я планую відзначати повноліття і сказав, що грошей виділить скільки потрібно. Я поки що навіть не думала з цього приводу. Напевно, варто орендувати приміщення та найняти для цієї справи організаторів. Вітчим підтримує думку, обіцяє навіть скинути кілька контактів.

Побачивши подруг у шкільному дворі, на мене накочує злість. Знову слухати про те, який Чернов класний? Та ну нафіг. Привітавшись, під здивовані погляди дівчат проходжу повз. На запитання, що сталося, відповідаю, що хочу повторити домашку, чим викликаю ще більший подив.

Заходжу до класу й падаю на своє місце. Витягую приладдя, створюючи видимість, що і справді повторюю. І як наполегливо не намагаюся нічого не бачити довкола, усе одно помічаю, як заходить він і сідає на своє місце. Але спершу — відчуваю на собі пильний погляд.

За кілька хвилин підтягується весь клас. Сьогодні просто всі в зборі, навіть дивно. Геометрія стала найулюбленішим предметом? Заходять мої подруги, які невдовзі можуть стати колишніми. Катька сідає поруч, як завжди. Тоня та Віра перед нами. А ось Кіра йде не на своє звичне місце поруч з Максом, а чомусь впевнено опускається поряд із Черновим, шушукається з ним про щось, усміхається, чи не в рот зазирає. Витріщаюся на них, пропалюючи потилиці поглядом. Напевно, уже доповів Кірі про нашу розмову в подробицях. І поза сумнівом, подруги вже в курсі, що я набрехала з три короби.

Начхати. Мені б зібратися з думками і вигадати, як помститися йому. Сама все зроблю. І подруг на місце поставлю, і цього ботана, який уявив із себе місцеву зірку. Як просто, виявляється, можна зруйнувати жіночу дружбу. Достатньо лише якомусь задроту з чарівною усмішкою з’явиться — і бац! Лопнула, як мильна бульбашка.

Дивлюся, як заповнюються ряди, аби не бачити подругу-зрадницю. Розумію, що справді весь клас сьогодні в зборі. І тільки коли заходить училка, я починаю в’їжджати, що пожвавлення це не дарма. А коли вона каже прибрати зі столу абсолютно все, включаючи гаджети, і залишити тільки ручку, я розумію, що я влипла, і навіть моя днюха може накритися мідним тазом. У нас тест, до якого я, звичайно ж, зовсім не готова.

Училці здається мало того, що вона змусила нас сховати речі. Вона починає розсаджувати нас на власний розсуд. Катьку в мене забирає. Останній мій шанс не завалити геометрію остаточно відпливає від мене ходою від стегна. Катька хоча б трохи шарить математику й таке інше, на відміну від мене. Вона мені допомагає з точними науками, а я їй підказую гуманітарні.

Перетасування триває хвилин п’ять, якщо не більше, і як родзинка на торті: училка вимовляє моє прізвище в одному короткому реченні разом із «Чернов». Перші пару секунд мені здається, що я не дочула. Але коли подруги гуртом на мене обертаються, а моє прізвище звучить знову, я розумію, що мій сьогоднішній жах у певному сенсі став реальністю.

Але ні, я в жодному разі не збираюся його ні про що просити! Провалю тест — так і буде. Краще вже потім вивчу й перескладу. На зло всім підтягну предмет, попрошу батьків найняти репетитора, від яких раніше вперто відмовлялася, і складу сама! Але його не попрошу про допомогу. Ніколи й нізащо!

З цими думками, з хиткою впевненістю не прогинатися під обставинами, сідаю поряд із Черновим і навіть не дивлюсь у його бік. Нам роздають завдання. Дивлюся на своє й розумію, що з кількох десятків запитань, відповіді я знаю максимум на кожне п’яте. Списати не вдасться. Тестів — шість варіантів, тому той, у кого завдання, аналогічне моєму, сидить аж через одну парту.

Немає сенсу навіть сіпатися. Тому я просто витріщаюся на аркуш і навіть не намагаюся вгадати відповіді. Подумки налаштовуючись на перездачу, сиджу так, наче на паузі, може десять хвилин, а може й більше, коли помічаю ледь помітний рух ліворуч. Але навіть коли рука з довгими, варто зазначити гарними пальцями обережно витягує тест з-під моєї долоні і замінює його на свій, я так і сиджу, навіть не ворухнувшись. Тільки очі скошую до болю в його бік. Чернов напрочуд швидко заповнює мій тест, і вправно знову міняє наші завдання місцями.

Глитаю. Сиджу в ступорі. Він щойно просто так узяв і зробив замість мене тест? З якого дива? Чомусь виникає бажання порвати аркуш, аби на зло, аби не бути в боргу перед ним. А з іншого боку, якщо подумати, це він переді мною заборгував. Він по суті посварив мене з подругами, тож те, що він допоміг мені з тестом — зовсім не означає, що я йому щось винна. Та й не факт, що це не є підставою. Може тут купа помилок і я його все одно провалю?

Наприкінці уроку в нас забирають тести, ігноруючи благання дати ще дві, п’ять, три, пів хвилини. Хто не встиг — його проблеми. Затримавшись на кілька секунд біля нашого столу й кинувши побіжний погляд на мій тест, училка здивовано скидає брови. Дивиться на мене уважно. Примушує підвестися. Зазирає під стіл. Наказує вивернути кишені. Я роблю все це мовчки й навіть не намагаюся чинити опір. Мені реально цікаво, чим закінчиться її «огляд». Не знайшовши в мене нічого підозрілого, вона перемикає увагу на Черниша.