15. Розділ

Світло софітів вихопило ідеальний костюм. Х’юго Астрей вийшов на червону доріжку так, немов це не він пів години тому стікав кров’ю серед глухого лісу Лос-Анджелеса. Він впевнено йшов, а на обличчі була та сама добра, трохи втомлена усмішка, яка змушувала його статки підніматися на п’ять пунктів від одного погляду в камеру.

Але за цим спокоєм у глибині очей ховалася така втома, яку неможливо було приховати будь-якими розчинами Артура. Але Х’юго лише впевнено потискав руку черговому Барону.

А Рекс… Рекс йшов за ним тінь у тінь, ледь не наступаючи на п’яти. Він виглядав як ідеально вимуштруваний начальник охорони, але… з глибокою параноєю. Він постійно тягнув руки до піджака Х’юго і сам смикав торсом, пересуваючись дивними зигзагами.

Внутрішній зв’язок спалахнув у навушнику голосом Артура, який спостерігав за цим через зламані камери залу:

– Рексе, – Артур іронічно хмикнув. – Якого біса ти приклеївся до філейної частини нашого боса? Ти зараз виглядаєш як закоханий підліток на першому побаченні. Відійди на пів метра, ти псуєш фото для «Forbes».

– Та у нього там хвіст стирчить! – просичав Рекс, не змінюючи кам’яного виразу обличчя «я-вб’ю-кожного-хто-підійде». – Я рятую акціонерів та пресу від масового серцевого нападу! Босе, поверніть вліво, ваш хвіст намагається привітатися з баронесою!

Х’юго ледь помітно здригнувся. Він відчув це – тонкий, м’язистий відросток радісно вильнув, відчуваючи сплеск адреналіну, і вже почав прокладати шлях крізь підкладку штанів.

«– Це не я! – озвався голос в голові. Азій показово відхрестився у підсвідомості. – Це все твоя фізіологія! А я казав тобі не сидіти в Лос-Анджелесі стільки. Там Завіси взагалі нема, ото була б комедія: десять найкращих мисливців, і посеред цього на колоді сидить Вартовий, який з гучним «ПУФ» для спецефектів перетворюється на чорне бісеня! Ми ледь унесли ноги від Кастера, але пам’ятай мої слова – він тебе запам’ятав і з поля свого надзору не випустить».

Х’юго окинув поглядом залу і схилився до вуха Рекса:

– Сонечко моє титанове, скажи адміністратору, що початок моєї презентації переноситься на 30 хвилин. Ми будемо мене відбілювати.

Рекс завмер, а потім кивнув. Це був заклик до екстреного повернення Х’юго в людську подобу, поки замість аристократичного мультимільярдера не постав нічний кошмар.

Рекс перехопив Х’юго під лікоть, спрямовуючи далеким коридором і ховаючи за своєю широкою спиною від усіх спалахів камер. Він різко і коротко обривав відповідями питання гостей:

«Так, все добре».

«Ні, допомоги не треба».

«Містер Астрей повернеться, щойно приведе до ладу свою краватку».

І так вони дісталися кабінету для VIP-персон, особисто виділеного Х’юго власником після того, як він сказав, що у нього є деякі проблеми з серцем. Питань не залишилося. І тепер це врятувало їх.

– Артуре, ти на зв’язку? Де тебе носить? – гуркнув Рекс, спираючись спиною на двері та міцно склавши руки на грудях.

Він дивився на Х’юго, який роздратовано поводив плечима і стягував піджак. Його хвіст, нарешті знайшовши волю, задоволено почав виписувати кола в повітрі й вислизав з рук обуреного хлопця щоразу, як той хотів його схопити.

Зв’язок зашурхотів:

– Тут я, тут. Біжу до вас, але… ну в мене теж проблеми.

Х’юго різко підняв голову, і вушка на його маківці смикнулися й повернулися в бік, уловлюючи кроки Артура.

– Доку, друже мій, – хрипнув Астрей, повільно кліпаючи і підбираючи слова. 

– Тільки не кажи, що ти почав синіти.

У відповідь тиша.

– І чого ти мовчиш?

– Я мовчу…

– Ти мовчиш, – констатував Рекс. А потім додав: – І ти синій, і з вухами.

– Ну… ще не повністю, але я відчуваю шерсть на спині і руках. Аквамарин вперто пробивається на зап’ястях. Бакенбардів поки немає, тож я зливаюся з натовпом. Але… краще мені дістатися до вас раніше, ніж я стану блакитним. Сучасна мода до такого не готова.

– Не готова точно! Тож, Артуре, давай на надшвидкості до нас. Якщо зовсім притисне – знімай чоботи і по зовнішній затемненій стіні чимчикуй вгору і акурат до нас! Так швидше. Давай як тінь. Чих-пих – і тут! Ми чекаємо на тебе, Доку!

Пролунав важкий видих, а потім голос якоїсь пані, яка щось запитала в Артура. У цей момент Рекс, який був затятим атеїстом, згадав, як хреститися. Німота тиснула на вуха, здавалося, ще мить – і треба буде зриватися з місця, рятувати і витягувати з біди вже доктора, щоб не викликали спецназ. Здавалося, минула вічність, коли пролунав його голос. З виразною звірячою хрипотою в гортані, але все так само занудно і м’яко:

– Я все ж вирішив послухати вашу пораду. От з півдня повзу. Лізу. Піднімаюся. Ну, тенденція зрозуміла! Відкривайте вікно, я до вас у гості, як-то кажуть, Санта раніше прийшов… ну тільки синій, – голос ніяково гуркотів, перш ніж зв’язок обірвався.

Х’юго з Рексом перезирнулися і полегшено видихнули:

– Ну що ж, зустрічаємо нашого доктора?

– Нашого нервового біохіміка з лапами! – зітхнув Х’юго, прибравши волосся з чола.

Кігті виразно подовжилися, а круглі вуха здригалися від кожного гучного звуку. Він зітхнув і озирнувся на стелю. Старовинна будівля трималася на важких посилених сталевих опорах, за одну з яких він і зачепився. М’який переворот, хвіст зробив три сильні оберти, і він завис вниз головою, склавши руки і ноги.

– Ти кажан-переросток в економрежимі?

– Я втомлений бізнесмен, який хоче спати і підстібати Неда. Все. Сиджу, бамбук курю, – хмикнув Астрей.

Його погляд був спрямований у вікно. Жарти скінчилися, Артур у небезпеці, тіло вимагало свого. О небо і пекло, нехай з ним все буде добре.

«– Підтверджую! – озвався Азій. – Твої думки настільки важкі і гучні, що повіситися можна. Все буде добре з твоїм пухнастим. Ще тебе на руках як кралю нести буде. А тепер вище ніс, віскі тобі не можна, ну хоч комір покусай».

«– Розрадив так розрадив, Шиза… просто не дай мені вимкнутись…»