11. Розділ

Конвертоплан завис у повітрі. Усі легіонери були готові до бою. Першим по тросу спустився Аен. Він був настільки тихим та плавним, що, здавалось, зливався з оточенням. За секунду він уже сховався у лісі, і тільки позначка на карті говорила про його місцезнаходження. За ним не менш вправно спустилася Фара.

Вони не промовили й слова, розходячись у різні боки. Аен повільно наближався до найвразливішої частини паркану, де патрулі з’являлися значно пізніше. А Фара, немов привид, пересувалася між деревами, наносячи невеличним кинджалом на стовбури руни по периметру. Вони хотіли війни, і вони її отримають!

– Райен та Франц, ви наступні, – пролунав рівний голос Кастера.

Райен засміявся і першим ринувся у бій. Його галасливість у таких випадках діяла вправно.

Ліс добре приховував Франца та Райена, що наближались до головних воріт. Погляд першого бігав по розрахунках на моніторах. Тиша була майже пронизлива, коли у гарнітурі пролунав голос капітана.

– Починайте. Фара — вибухи. Райен — диверсія. Гарного полювання, Легіон, – засміявся Кастер.

Вони лише цього й чекали. Тихі вибухи пролунали лісом, немов тріск дерев, але пил і дим застелили весь простір, закриваючи поле зору. Райен вихопив зброю і почав стріляти, змінюючи кут та радіус пострілів, щоб створити враження великого підрозділу. Він стріляв не завжди цілячись, адже його завдання — лише привернути увагу.

З іншого боку, скориставшись галасом, уже наближалися Аен та Фара. Вона майстерно наносила руни, щоб у разі неочікуваного промаху мати туз у рукаві. Аен пішов одразу до головної будівлі.

Арден дивилась крізь оптику, вицілюючи двох снайперів, що засіли на даху. Вони цілилися у Фару, коли точний постріл пройшов навиліт крізь скроню одного. Гарний заглушувач перекривав увесь шум, а галас і туман робили її майже непомітною. Вона затримала дихання, щоб вицілити того, хто залишився, аж раптом повз її вухо пролетіла стріла, яка поцілила снайперу у зіницю.

Струнний звук рознісся за її спиною, немов міцно натягнутий лук створював прекрасну музику смерті. Арден не знала, де знаходиться лучник, але точно знала — це Легіон. У них одна ціль.

Після винищення снайперів вона перемкнулася на командувачів, що зараз зовсім втратили контроль. Легіонери прибували один за іншим, оточуючи «Пролайну» та заганяючи її у кут. Нед був серед них, він давав команди у гарнітуру та з повною віддачею руйнував зброю. Бойові сокири були дуже дієвими проти прикладів.

За короткі хвилини бій вщух. Легіонери тактично бігали, перевіряючи місця, у той час як Привиди тримали на прицілі залишених для допитів «Пролайну» з одним командиром. Усі бойові сили Привидів повернулися, люди готувалися до евакуації.

Кастер озирнувся, немов міг справді побачити поле, і його очі зачепилися за неочікувану та незвичну картину. Аура людини була подвійною: яскраво-золотий та білий центр і лякаюча багряно-чорна контурна частина, що повністю його оточувала. Нед відчув, як неприємні мурахи біжать тілом. Це була не просто людина.

Вони разом з Еві пішли у бік, де, як він знав, було підкріплення. Особливий підрозділ людей, що прибули з-за континенту. Його тіло було напруженим до неможливості, але страх сковував.

– Кастере, а ти впевнений, що ці люди — наше підкріплення? Як на мене, дивно, що звичайні люди без вогнепальної зброї знищили п’ятьох вампірів менше ніж за п’ять хвилин.

– Тримайся ближче: хто знає, що в голові у цих людей, – тихо видихнув Нед, натягуючи свою чергову усмішку. – Як вони виглядають?

– Молода дівчина з тактичним планшетом та молодий чоловік. Він сидить на поваленому стовбурі, п’є щось із фляги та заїдає якимись цукерками.

– Він що? – Нед недовірливо примружив сліпі очі.

Неочікувано пролунали кроки. З обох конвертопланів спустились пілоти, залишивши борти на автопілоті. До Неда біг Джиммі, в руках якого був тактичний планшет. Якась важлива інформація. А до «Вартових» біг високий, за два метри чоловік. Він виглядав не менш серйозним та зібраним, ніж Джиммі.

– Генерале! Х’юго! Нова інформація зі штабу! Мірай… Мірай він летить сюди!

Х’юго, що ще хвилину тому сидів повністю розслабленим, різко зблід та скуйовдив своє волосся. Здавалося, прибуття цієї людини було для нього страшнішим, ніж зустріч із вампірами.

– Неде, до нашої адміністрації надійшов наказ із відділку Гільдії в Бухаресті. Верховний Вартовий надав наказ та оголосив: Для виконання завдання червоного рівня до вашого підрозділу приєдналася команда з трьох Вартових. За усі рани Генерала Х’юго Астрея відповідаєте своєю головою.

– І що це може значити? Ви, Генерале Астрею, той самий, за станом здоров’я якого дивиться сама Гільдія Вартових? Із усією можливою параноїдальною точністю? – спитав Нед, стоячи перед чоловіком.

– Саме так. Моє знаходження тут є дещо… – він замислився, підбираючи слово, – нелегальним. Офіційно я перебуваю на лікарняному, але одному чиновнику чхати на такі формальності. Лікарняний був виписаний особисто Головою Міраєм Кроносом… і зараз… Хе-хе, він дізнався про мою відсутність…