10. Розділ

Невеликий маневровий конвертоплан завис у повітрі над скелями, що з двох сторін оточували складське приміщення. Це був не транспорт Легіону, а борт, що прибув із континенту. Х’юго не чекав дозволу — він прибув для виконання завдання, а не для переговорів.

Сталевий трос полетів униз, і Вартовий ковзнув по ньому. Його тіло було ідеально прямим, а погляд — сканувальним. Його завдання було дивним, як і його прибуття.

На ньому була легка тактична форма, що не сковувала рухів, і вже звична втомлено-цинічна посмішка.

Ноги приземлилися на м’який ґрунт; шелест трави та листя був мінімальний. Він байдуже озирнувся та дістав флягу. Відпив. Віскі обпалило горло та губи. З першого погляду гори здавалися ідеальними — нічого зайвого чинесподіваного, — але там, глибоко в середині, він відчував цей сморід. Купка вампірів, що вирішила обійти Легіон після того, як Пролайну відтіснять. Це була війна між людьми, які не могли прийняти свою суть, — вампірам у ній не місце.

«— Бачиш, Азію, це їхній «червоний рівень», б’ються, як діти у пісочниці за лопатку. Поки справжні монстри підточують зуби та готують вечерю,» — процідив Х’юго у своїй свідомості.

«— Тут смердить старим світом та страхом, Х’юго. Вампіри, що оселилися тут, — примітивні. Але вони ідеально злагоджені, щоб зайти у фланг. План був такий: люди Легіону йдуть у бій з людськими пороками, а ми займаємось цими недо-вампірами. Поспішаймо!» — Азій був у гарному гуморі та вперше за довгий час не бубонів.

Х’юго не цікавили відкриті вороги. Його приваблювала темрява.

Там, глибоко в скелі, були приховані двері до старого бункера, саме звідти йшла старовинна крижана аура. Аура давніх створінь, що топчуть землю вже не першу тисячу років. П’ять вампірів, серед яких був один — старий і навчений життям. Вони готувалися закінчити все, коли Легіон увійде на територію, але Х’юго був швидшим.

Він проігнорував постріли та крики навкруги та за лічені секунди був уже біля бункера. Двоє, що стояли біля самого виходу, були вбиті першими. Два срібні кинджали потрапили у їхні серця, пригвоздивши до стіни. Вони не встигли навіть відчути болю.

Х’юго не використовував жодної зайвої сили, жодного зайвого шуму. Лише холодна ефективність і майже байдужість, що немов маска закривала обличчя.

Третій був швидшим. Він стрибнув на Х’юго, але той був майстернішим. Він ухилився і, вкладаючи силу в удар ногою, відправив ворога у політ. Кістки тріщали, ребра були знищені. Ворог похитнувся, намагаючись підвестися. Пальці миттєво вихопили один із кинджалів та завдали фатального удару.

— А я завжди говорив, що кікбоксинг проти потвор — це найкраща зброя! 

«— Можливо, я можу погодитись, що твої неелегантні помахи ногами бувають ефективними,» — буркнув Азій. Х’юго посміхнувся.

Останні двоє, включно зі старим, озирнулися. Вони вже розуміли, що їхнє лігво порушене.

— Хто ти? — прошипів старий. Його очі палахкотіли багряним. Х’юго рівно проговорив: — Я той, хто прийшов навести лад. Давайте закінчимо скоріше. У мене скоро обід. Вампіри кинулися на нього.

Бій був швидким, жорстоким та ефективним. Х’юго рухався немов ртуть, перетікаючи зі стійки в стійку. Він не використовував вогнепальну зброю, тільки живий метал та магічні руни, що посилювалися магією Азія. Проти вампірів кулі - немов дощ. Він рухався стрімко, енергія та сила оточували його немов купол.

Над дахом, де залягла Арден, застиг конвертоплан. Троси тихо зашелестіли. По тросу спустилася Емілія, так само вправно, як і Х’юго, але з військовою точністю. Вона одразу проаналізувала простір та можливі небезпеки.

Тактична перевага була на боці "Пролайни", але після прибуття Легіону перевага буде на боці "Привидів". Головне, щоб до часу їхнього прибуття вони встояли.

Вона швидко попрямувала до Х’юго, який сидів на поваленій колоді біля входу до бункера. Він сидів, не звертаючи уваги на постріли та крики навкруги. На його колінах лежав прозорий пакетик. З нього він дістав яскраво-жовту желейну цукерку, закинув до рота та запив її віскі з фляги.

— Що можеш сказати щодо поля бою? — він простягнув їй пакетик із цукерками. 

Емілія завмерла та закотила очі. Там була бійня, а її напарник сидів немов на звичайному пікніку у вихідний.

— Х’юго! Нас викликали на допомогу, — Емілія проігнорувала цукерки. — Ти знищив основну загрозу, але ці покидьки...

 — Легіон попередив, що у бій із людьми увійдуть самі. Ми можемо порушити їхні плани, — він закинув нову цукерку. — Це їхній цирк. Їм із ним і розбиратися. Нед Кастер зі своїми берсерками скоро буде тут, от вони й розберуться. Заспокойся.

 «— Спочатку вони легалізують монстрів, а потім дивуються, чому ще більше людей починають підписувати контракти з нечистю! Завіса не просто для галочки існувала!» — Азій застогнав і, здавалось, вдарився головою об ефемерну стіну.

— Азій бурчить? — спитала Емілія, дивлячись на стиснуту щелепу Вартового. 

— Йому дуже не подобається, що Легіон не дотримується кодексу безшумності. Каже, що їхні методи безглузді та несмачні, — він знизав плечима, немов говорив про погоду. — Що ми маємо: "Пролайна" тримає "Привидів" у оковах. Привиди тримають бій, але ведуть тіньову війну. Вампіри знищені. Легіон прибуде через десять хвилин. Завдання: рятувальна операція.

Емілія похитала головою. Це було вже звичним — почути ідеальний звіт від людини, що їсть бананові цукерки та запиває їх віскі, сидячи посеред бойових дій.

— Я зв’яжусь із Недом. Дам координати нашого знаходження. — Щось ще додати? 

— Нічого. Він сам скоро мене знайде. Думаю, у нього буде багато питань щодо моїх душ та аури, — Х’юго дивився перед собою.

 Емілія хитнула головою, погоджуючись із його доводами. Скоро розпочнеться рятувальна операція. Конвертоплан Вартових вийшов на посадку.