8. Розділ

Човен розхитували великі неприборкані хвилі. Вода заливала палубу, а потвора, що втратила керування над своїми жертвами, сказилася. Кожен імпульсивний удар був тому свідченням. А страшенний рик створіння розрізав простір, змушуючи людей ховатися в надії на порятунок.

Їдальня перетворилась на тимчасове укриття. Там за столами сиділи люди, навіть крізь страх вони не втрачали своєї честі та гордості, але прибуття легіонерів вибило їх із рівноваги. Кастер безцеремонно відштовхнув ногою столи, що стояли ближче до виходу. Вони з гуркотом обвалились, закриваючи ілюмінатори та двері на іншій стороні.

— Вам треба сховатись якомога далі від ілюмінаторів. Найкращим місцем буде кампус. Закрийтесь там і не виходьте. Коли все закінчиться, я прийду сам. Якщо я не повернусь за годину, за мною піде сержант, але ви повинні залишатись у безпеці. Поки за вами будуть наглядати майор Янг та сержант Холл. Бережіть себе, Легіон не забуде про вас, — Кастер казав впевнено, не звертаючи уваги на збентежені погляди товаришів.

Вони не знали, чи покинув мозок Кастера «лікар». Він міг бути набагато сильніший, ніж будь-чиї інші спогади. Якщо Кастер втратить над собою контроль, люди будуть у небезпеці. Саме це розумів Логан.

Нед пішов так швидко, що складалось враження — розсіявся повітрям. Гаяти час було не можна, тому за кілька хвилин усі люди обережним строєм були проводжені до кампуса. Не зважаючи на їхнє невдоволення такою ситуацією. Корабель тремтів та хитався, начебто потвора намагалась скинути їх у воду. Це було б самогубство.

Кастер начебто сканував палубу своїм поглядом, а за секунду знайшов те, що шукав. Скло випало на підлогу, а велика червона сокира була міцно стиснута в руках. Щупальця потвори стискали метал настільки, що залишали вм’ятини. Воно з кожним рухом наближалось до того, щоб потопити лайнер, а ось цього Кастер допустити не міг. Рішення було божевільним, але засуджувати його немає кому.

Сильний замах, і сокира впала на одне з щупалець потвори. Воно зашипіло та забилося, розбризкуючи навкруги блакитну кров. Потвора заверещала, але її голос обривався та розпочинався з новою силою після кожного удару, що завдавав Кастер. Він безпощадно, наче дрова, рубав щупальця потвори. Залишалось дочекатися, коли голова визирне на зовні.

Щупальця намагались відбиватися, виливаючи токсин на людину та збиваючи його, але все було марним. І вже за кілька ударів з’явилась голова потвори. Велетенський восьминіг, він був змінений, страшенний та бридкий. З його тіла стікала сіра речовина, а білясті очі дивились на Кастера, як хижак на здобич. Він ще не знав, що здобич тут — він.

Губи Кастера розпливлись в усмішку, а руків’я сокири сильніше стислось у пальцях. Ривок, і його ноги відштовхнулися від поруччя, а сокира нанесла широкий помах, який пустив кров із великої рани. Зачепившись зброєю, та закріпившись кинджалом, він завдавав удар за ударом, доки потвора, скрикнувши, не пішла на дно. Востаннє вона щупальцями відштовхнула його. Кастера обійняв океан, за кілька метрів від лайнера.

Деякий час він лежав, не бажаючи ворушитися. Втома та спокій розслабили м’язи настільки, що поворушитися було болісно. Але з дрімоти його вирвав голос Майора, що голосно, наче даючи наказ, кликав його. На цей голос не відізватися він не міг.

Пересилюючи біль та втому, Нед зміг випливти на поверхню. Одразу з цим роздався плескіт води, і до нього швидким плавом наближався Логан. Холодна вода викликала тремтіння, але ціль змушувала не зупинятись ні на мить. Кастера обхопила сильна рука за тулуб і потягнула у напрямку лайнера.

— Як ти нас налякав! — хрипким, зірваним голосом пробубонів Логан. Злості не було в його словах. — Я тобі вдячний за перемогу над тварюкою, але тонути через це не треба. — Логан змовк на мить, а потім тихо спитав. — Як ти?

Кастер щось засичав у відповідь, хитаючи головою. Сили не залишилося зовсім, і коли до лайнера та рятувальної шлюпки залишилось доплисти лічені метри, свідомість зовсім затуманилась.

«Лікар», а потім і потвора витягли з нього надто багато сили. Зараз, знаючи, що вже нічого не нашкодить людям та близьким, він може відпочити…

Коли Кастер прокинувся, каюта була сповнена світла, а човен приємно розхитувався хвилями. Тихі розмови та топіт ніг чувся на палубі, але страху та паніки не було. Коло нього просіло ліжко та тихо скрипнули пружини.

— Довго збираєшся лежати, Сержант-майор Нед Кастер Фаєр? — глузливо пролунав голос Майора.

— Коли буде суша — можете підіймати. У мене подвоїлась нелюбов до води, — показово зітхнув Кастер, потягаючись.

— Яка неочікуваність, ми тільки-но пришвартувались у порту Лос-Анджелеса.

— Ну так чого раніше не казали! — Кастер різко підірвався, начіпляючи черевики. — Не хочу більше і хвилини залишатись на цьому кориті!

У лічені секунди він вибіг з кімнати з таким запалом, начебто це не він проспав дві доби, не приходячи до тями. У нього є ціль, і ніхто не зупинить його на шляху до неї.