4. Розділ

Вода обережно розхитувала лайнер, а люди переповнені емоціями, поодинці чи купками пересувались кораблем. Вони всі були неможливо щасливі. Кастеру не хотілося вірити, що з цими людьми щось станеться, але він завжди був реалістом. 

А може став їм після сімнадцяти. Він не був повністю впевнений в цьому.

Перед ними був вхід до ресторану, одним з незмінних плюсів таких поїздок було безплатне харчування, та можливість подорожувати звісно. 

Кастер вже давно б одягнув навушники, але через небезпеку, що шкребеться на підкірці свідомості потрібно було постійно бути на чеку. Кров пульсувала в вухах, а перед очима спалахували іскри. Кожен нерв був напруженим, а здібність була готова спрацювати в будь-яку секунду, якщо поблизу він відчує спалах смерті. 

Вони сіли за найближчий столик і зробили просте замовлення. Між ними в більшості стояла тиша, Логан теж відчував щось потойбічне в кожному атомі, що оточував його, а Джим, відчуваючи напругу від них, сам починав частіше озиратися. 

Неочікувано двері відчинилися і в них хтось ввалився. Голосно, яскраво та дуже гучно засміялася дівчина. Поруч з нею хтось йшов, але набагато тихіше.

 - Кастере! - викрикнула дівчина і швидко підбігши обійняла його за шию навалившись на спину. - Нас звела доля не інакше! Ти вже місяць по вуха у справах і ми ніяк не зустрінемось в комплексі, я вже думала викурювати тебе, але от бачиш обійшлося! - вона весело розкуйовдила його волосся і знайшовши вільний стілець підставила його до столу. Чоловік, що був з нею повторив її дії. 

- Хто це? - тихо спитав Джим подивившись на Неда.

 - Це Евелін Холл, вона як і я - належить до «Легіону». - спокійно відповів Нед. 

- Рада познайомитися з вами! Гадки не маю чого Кас так довго тебе від нас приховував! До речі - це мій помічник Нейтан. Можливо ви з ним зможете знайти спільну мову! - вона перевела погляд на Логана і її тон змінився. - Я рада знову бачити вас капітан Янг. 

- Я давно вже казав, щоб у нейтральних обставинах ви звали мене за ім’ям. 

- Нічого не можу з собою зробити! - весело засміялась Еві. 

Джим дивився за їхньою спокійною розмовою і відмітив для себе, що зовсім забув хто його людина. Нед Кастер - не звичайний мисливець. Він один з «Легіону», не названий кращий. Людина, що своїми очима бачила пекло і воно випалило йому очі, настільки пекельним було його полум’я. 

Але не дивлячись на це, воно не зламало його, а зробило ще сильнішим та міцнішим. Неначе сталь, що обпалили полум’ям. 

Джим тільки зараз помітив проникливий погляд, яким на нього дивився Нед, в глибині його очей була неначе порожнеча, вона захопила його у свій полон і змушувала затримувати дихання. І Джим збрехав, якщо сказав би, що йому не лячно.

В очах цієї людини він бачив смерть і не хотів навіть думати про те, як вона з’явилася та проростила корені в його душі... 

- Корабель почало сильніше хитати. - повністю серйозно мовив Нед, він насупив брова. - Щось у воді. Лячне та дуже небезпечне, ми наближуємось до нього. 

Його погляд перемістився на ілюмінатор, він вдивився у безкрає синє море, яке обростало хвилями, а небо, що ще хвилину тому було блакитним, зараз вкрилося грозовими хмарами. 

Евеліні вже не потрібно було питати його про здібність, вона бачила в його погляді все. Він бачив усю темряву світу своїми очима…

Евеліна стала мисливицею понад десять років тому. Коли вона поїхала у відпустку, то натрапила під час туру на гніздо вампірів. Воно було під охороною вчених. Вона була разом зі своїм чоловіком, вони сподівались, що лікарі врятують та визволять їх. Але все було інакше.

 Стало гірше ніж було у вампірів. Їх закрили в клітках як тварин і постійно перевіряли на стійкість ставлячи експерименти. Дні минали дуже швидко і так минуло 4 тижні. Місяць випав з життя. Той день коли вбили її чоловіка був вирішальним. 

Через головні ворота увірвався загін. П’ятнадцять спецпризначенців, здавалося цього було мало, але виявилось забагато. 

Кожен з бійців коштував двадцяти звичайних. Вони були відчайдушними, жорстокими та навіть викликали мурахи на шкірі своїми діями. 

Врятував всіх ув’язнених молодий чоловік, якого всі кликали «усмішка», або «Кас». З його обличчя насправді не спадала усмішка. Легка, але вона не сходила з обличчя ніколи.

Навіть коли на них ринувся один з лікарів, а «усмішка» просто розкроїв йому скроню широким лезом сокири, яка з плюскітливим хрускотом проламала кістки перетворюючи на кашу.

Він виводив їх прикриваючи собою, залишаючись спокійним та добродушним, коли не зносив голови звісно. 

Після повернення до звичайного життя Еві зрозуміла, що більше не може жити в спокої буття. Вона звернулась до капітана того підрозділу, що врятував їх і попросилася до групи. 

Її взяли та почали навчати. 

Кожен день був сповнений навантажень та тренувань від яких вона валилася без сил. 

Ларі - жінка зі сталевим поглядом, навчала її стрільби з вогнепальної зброї. Капітан Янг тільки й робив, що тренував її витривалість та силу. Сонг навчав спритності та тому, як перетворитись в тишу. Кастер навчав її ближнього бою та звісно ж боротьбі з холодною зброєю. 

Він був мовчазним, але аналізуючи її зміг підібрати ідеальну зброю для неї. 

Коли навчання було завершено Кастер здивував всіх, а в особистості її тим, що подарував їй те, що насправді підійде. Він подарував величезну дворучну сокиру, дуже схожу на ту, з якою вона тренувалася. Але ця була зроблена власноруч, вона була особлива. Неначе символ того, що її прийняли у групу…

Для Евелін було дивним те, що її навчають люди молодші за неї, але в очах цих людей набагато більше болю, чим вона коли не будь бачила. Всі вони несли в собі свою історію, яку тримали за сотнею замків у серці, можливо колись ці кайдани спадуть з їхнього серця і вона дізнається правду про них всіх…

***

Нед стояв на носу судна та міцно тримався за поручні. Він схилявся ближче, щоб роздивитися те, що давно намагається роздивитися. Там, глибоко під водою знаходиться щось, що забрало величезну кількість життів.