2. Розділ

Поліційна дільниця зустріла їх голосним передзвоном різних голосів та криками. Зараз була найактивніша частина дня. Коли одні мисливці приходять здавати завдання, в інші тільки беруть.

Неда усі ці крики змушували морщитися. Як тільки вони підійшли, то він одразу вдягнув навушники перекриваючи шум навколо.

Він йшов вперед обережно маневруючи між людьми, що стояли в черзі. Але коли хтось бачив, що він йде, то одразу відходив якомога далі.

Вищий мисливець якого відправляли до самого пекла, людина, що своїми руками може знищити два гнізда вампірів. І вийти без ушкоджень. Чоловік, що вбиває з усмішкою на вустах. Той кого боїться навіть поліція.

За ним, неначе тінню йшов "його" янгол. Так він його називає. Спочатку, як тільки дізналися про те, що у якогось мисливця з'явився помічник янгол - багато хто збунтувався, але так само швидко усе скінчилося, як тільки дізналися кого, цей самий святий.

Усі питання зникли самі собою.

Перед ними постали скляні двері, через які чудово продивлявся кабінет і чоловік, що сидів низько вклонившись над документами та щось шалено там закреслюючи.

- Давно не бачилися! - вигукнув Нед, як тільки зайшов до кабінету. Він відклав навушники за непотребою

- Що у тебе знову сталося? - виснажено мовив Логан вкладаючи голову на ті самі папери. Він надто часто бачив цю картину, щоб дивуватися. Закривавлений Нед - це вже норма життя.

- Я виконав завдання під номером 365.73. Новеньку з команди Брауна викрали, я її витягнув і привіз.

- І ти за три години знайшов, захистив та привіз її сюди?

- Десь так, - усміхнувся Нед.

Логан вже давно звик до його незвичайностей. Якщо не звертати на них уваги, то Нед напевно був одним з небагатьох людей, з якими йому було комфортно.

За усі двадцять років їхньої праці разом, йому навіть в голову не прийшло змінити закріпленість за цим мисливцем, а його начальство було тільки радо, тому що майже ніхто не хоче не те що з ним співпрацювати, а просто навіть вітатися в коридорах. Настільки сильно він їх лякав.

- Сідай пиши звіт про все, що сталося сьогодні в лігві, кого там? Перевертня? От так і пиши.

Нед всівся на стілець навпроти Логана та тримаючи пальці на стороні сторінки, щоб літери не з'їхали почав писати. Через постійні звіти та документи з якими треба працювати навичка написання не зникла навіть після стількох років. А здібність допомагала в деяких справах.

Нед окинув Логана розфокусованим поглядом і повільно промовив.

- Коли ти в останній раз спав?

- Не треба мене своїм поглядом рентгенівським просвічувати. - Лог повів плечима. - Я не пам'ятаю, напевно...П'ять днів назад?...

- Ти що з глузду з'їхав! Праця працею, а ти скоро загнешся! Ти людина якщо забув, то людям потрібно спати, їсти та хоч декілька годин відпочивати!

- Якщо не будеш на мене дивитися своїм потойбічним поглядом, то може й засну! - у Логана завжди мурахи по шкірі бігли, коли Нед дивився на нього так...

Розфокусований погляд не міг ні за що зачепитися, але те як він дивився, змушувало волосся на потилиці вставати дибки. У нього був унікальний дар. Він бачив сутність людей, силуети предметів та потоки магії. Він бачив усе набагато глибше, ніж інші люди. Бачив їхню душу. Бачив серце і все, що люди ховають у найвіддаленіших частинах душі.

Але не завжди, Нед віддавав перевагу темряві та спалахам перед очами в спокійному житті, тому що від різноманіття фарб в очах рябило. Особливо у великому натовпі.

Анрі завмерла коло дверей не в змозі поворушитися чи всістися на диван, до поки Джим ледве не насилу відвів її туди. А сам сів поруч з Недом.

Вони тихо перемовлялися по справі та не тільки, Логан часто питав у них про життя-буття, а Нед питав про його здоров'я.

Коли майже усі документи були підписані до кабінету увірвався рядовий поліціант. Він тяжко дихав і виглядав наляканим.

- Майор, сер! До нашої дільниці надійшла інформація про дивні випадки!

- Що саме? - від спокійного та сонного Логана не залишилось нічого. Він піднявся спершись руками на стіл.

- В порті Лос-Анджелеса помітили велику частку кораблів, що потонули. Лайнери, туристичні, а зараз ще і контейнерний корабель не можуть знайти. Їх поглинає вода, і вони ніколи більше не повертаються до берега.

- Цікаво! - Нед повернувся до дверей і рядовий тільки зараз звернув на нього увагу, і якось різко зблід.

- Д-доброго ранку містер Кастер.

- І тобі того ж Кару, - усмішка прикрашала його обличчя.

- Ти мені тут тільки свідомість не втрачай, а то відкачувати себе буде саме він. - Логан вказав на Неда. - Так, повернемося до кораблів. Що кажуть зверху?

- Справа дуже масштабна тому кажуть викликати когось з вищих. Або... - він зам'явся. - Містера Кастера чи двох вищих: міс Лірі та містера Франса.

- Наскільки я знаю у Лірі та Франса зараз інше завдання? - напівпитально спитав він.

- Це так... Але справа не відкладена, тому їх можуть зняти з завдання.

- В цьому нема потреби, я от тільки завершив завдання і з радістю візьмусь за виконання.

- Але... Це справа червоного рівня, з вами за для допомоги повинен піти поліціант закріплений за вами.

- Ну от і чудово! Логан хоч згадає як виглядає трава.

- Базікало, - буркнув названий Логан, але на слова не образився. Йому і справді треба частіше виходити на вулицю, а то колись справді забуде як виглядає "зовня". - Якщо справа не відкладна, то я не проти взяти участь у виконанні завдання.

- Ви дуже допомогли мені Майоре! Та звісно ж ви містер Кастер... Я піду відзвітую про вашу згоду. Завтра зранку вам видадуть машину.

- Ми відправимося сьогодні ввечері, - відрізав Нед. - Машина у мене є, як і спорядження тому не бачу сенсу затримуватися ще за день. Те що викошує людей разом із кораблем не буде чекати поки ви до чогось там прийдете!

- Вас зрозумів! - відповів Кару, щоб як найшвидше покинути приміщення. Обличчя вищого мисливця, якого прозвали Усмішкою вкрите кров'ю змушувало коліна тремтіти, через той спокій, що сповнював його риси...