1. Розділ

      За п'ять годин до…
У номері готеля було тихо, а сонце ледве почало випускати свої промені на далекі вулички. В широкому, затишному кріслі сидів молодий чоловік з яскравими зеленими очами та вкладеним каштановим волоссям. На ньому був вдягнутий широкий светр та м'які світлі штані.

Він сидів та дивився рівно перед собою. На чоловіка, що спав загорнувшись в ковдру по вуха.

Коротке чорне волосся розкуйовдилося, а срібні прядки відблискували, через тепле світло лампи, що стояла на столику. Окуляри з синіми скельцями лежали поруч з ним на тумбі, а обличчя було спокійним та умиротвореним, але навіть зараз кінчики його губ були трохи спрямовані вгору.

Минуле полювання було складним, але після повернення Нед жодним словом не висловив своє незадоволення. Це було друге завдання, що вони виконували разом.

За час їхнього знайомства між ними вибудувалися гарні, дружні стосунки, що не псували жодні труднощі. Поки що.

Різкий передзвін рингтону телефона прорізав простір і змусив чоловіка, що ще хвилину тому спав, різко підірватися та прийняти бойову стійку. Нед ще секунду прислуховувався, а потім протягнув руку до столика, на якому він залишив телефон перед тим, як влягтися спати.

- Тримай. - Джим вклав у його руку пристрій.

- Дякую, янгол мій! - м'яко відізвався він проводячи пальцями по екрану:

« Гаррі Браун» - промовив вбудований помічник.

- Цікаво. - вдумливо прошепотів Нед і прийняв дзвінок.

- Неде! Мені терміново потрібна твоя допомога!

- А ранку дочекатися ти не міг? - позіхаючи спитав Нед.

- Не міг! Новенька дівчина з моєї групи нещодавно пішла на полювання і вже два дні від неї ніяких вісток! А ми домовилися, щоб вона подавала сигнал кожні 6 годин.

- За ким пішла? - спитав Нед відклавши телефон та включивши гучну розмову. Він вже шукав одяг.

- За перевертнем. Але точно не відомо скільки їх.

- Поганенько, - тихо відізвався Нед вже зав’язуючи черевики.

- Твій кинджал. - Джимі протягнув йому зброю руків'ям вперед.

- Щоб я без тебе робив! - усмішка промайнула на його обличчі.

- Я зрозумів. - відповів він Брауну. - Приблизні координати скинь мені в сповіщення, а офіційну заявку подай у поліцію. Дружба дружбою, але я не збираюся рятувати якусь дівчину за дарма.

- Безсердечний ти!

- Не гірший за тебе, - засміявся Нед і завершив дзвінок.

- У нас нове завдання! - радісно усміхнувся Нед і одягнувши окуляри пішов на вихід. Джимі намагався не відставати від нього…

                                                                    ***
Сонце грало в його волоссі, а промені відбивалися від скелець змушуючи мружити очі перед якими спалахували світлі плями.

- Пішли. Трохи поодаль моя машина. - Анрі нічого не відповіла, а просто пішла за ним.

Вже підходячи до машини вона побачила похмурого молодого чоловіка, що спирався на капот.

- Неде, ти як? - обличчя перемінилося. Брови розслабилися, а зморшка зникла, неначе її й не було.

- Все добре, янгол мій! - Нед залишався у своєму гарному настрої.

- Тільки светр жаль, ми його не так давно придбали, - він вказав на подряпини, які перетворили новий одяг в ганчір’я.

- Одяг можна придбати, а здоров’я ні!

- Скоро почнеш говорити як бабуся, - посміявся Нед та обійшовши Джима всівся в машину відкидаючи голову та заплющуючи очі.

- Ти та дівчина через яку Неда підняли о четвертій ранку? - в’їдливо спитав він. Джиммі не збирався бути люб’язним з якимось дівчиськом, що сама не може розв'язати свої проблеми!

- Я…Анрі! Рада познайомитися!

- Дуже, - буркнув Джим та сів на водійське місце.

Їй нічого не лишалося як всістися на пасажирське та помовкувати. Чогось водію вона не подобалася, а Нед…Хоч і поводився з нею м’яко, був дивним. 

Щось в ньому лякало більше ніж перевертень.

- Куди їдемо?

- До поліційної дільниці. Треба відписати про виконане завдання, повернути дівчину та поговорити нарешті з Логаном.

Джимі завів машину і вони поїхали.

- Не подобається мені цей неголений чорт! - заговорив він.

- А йому не подобаєшся ти, - спокійно відповів Нед. - Ти як голка в кріслі усієї дільниці, але вони все одно нічого зробити не можуть, - звична усмішка була на його обличчі.

- Дякувати твоєму авторитету, - буркнув Джим, але в його голосі було щось тепле.

Анрі здивовано дивилася за їхньою тихою розмовою, але більше вони не промовили й слова…

                                                                  ***
Нед познайомився з Джимом трохи більше року тому. Повертаючись з чергового завдання він ледве не наїхав на бідолашного хлопця. Той лежав посеред дороги тримаючись за бік, з якого потоком лилася кров. Обличчя було усе в синцях та мілких ранах. Нед тоді не звертаючи увагу на свої пошкодження ринувся на допомогу.

Вже сидячи в номері готелю, він обробив рани тоді ще незнайомому хлопцю, відволікаючи його на розмови, щоб зашити правильно рану. За роки практики та серйозних ушкоджень, він вже набив руки в обробці ран.

- Як тебе звати? - Нед медитативно, твердою рукою наносив шов за швом.

- Джим, - хрипло відізвався чоловік зашипівши.

- Потерпи. Все ж таки ти янгол, чи ні? - Джим завмер від цих слів.

У світі вже не одне десятиріччя офіційним було полювання на нечисть, монстрів і все потойбічне. І деякі люди заради «експериментів» почали викрадати чи вбивати всіх: янголів, демонів, привидів, вампірів чи вервольфів та всіх представників потойбічного світу.

Навіть якщо вони жили своїм тихим життям і не торкалися людей жодним чином.  Тому просунутися у суспільство мріяв кожен другий представник їхнього світу. Але бувало так, що люди заманювали їх за для своїх цілей обіцяючи вихід у великий світ.

А бувало, як з ним. Його ж брати пішли проти нього. Одним з правил в їхньому поселенні була ненависть до людей, а друге, беззаперечне виконання наказів: він пролетів у двох цих правилах. Ось його і наказали та сказали більше ніколи не повертатися. Його вигнали з роду янгольського…