Приворот

*   *   *

Ти не бачиш, яка я древня?

Від початку земних часів.

Порахуй вже нарешті ребра –

Не з ребра Він мене створив.

Ні кісток не було, ні м’яса,

Ще земля не пізнала крок,

Коли десь з понад хмар узявся

Мого духу тугий клубок.

*  *  *

Моя любове!
Мій латентний ворог!
Буденне лихо, змелене на сіль!
Між нас війна.
Між нами пахне порох.
Хоч кожну мить чекаєм світлих днів.

Моя любове!
О свята провино!
Забуте щастя десь у кропиві.
Підталий лід,
Нелюблена дитина,
І птах, який сховався у норі.

*  *  *

Ніби птаха летіти…

кожен день над безоднею.

До розриву артерій

все щебечучи пісеньку.

Ти накрив мою душу,

так легенько, долонею.

І за мить із життя

Сміючись мене висмикнув.

*  *  *

Що п’єш між уст?

Хіба єдиний подих.

Що п’єш між уст?

Хіба мою печаль.

Навіщо ж ми

з тобою вічно поряд?

Лиш вічно поряд –

не разом, нажаль.      

*   *   *

Ніч цілує моє вікно.

Дух зомлів, обірвався, впав.

І, щоб дужче його пекло,

Лине запах погірклих трав.

Полином розливає ніч

Свою чашу посмертних снів.

Як, не знявши голову з пліч,

Ти сьогодні заснути смів?

Як залишив на спомин, там,

На столі, згорілу свічу?

Хай не буде вже більше слів –

Я сьогодні свій борг сплачу.  

*  *  *

Так мабуть написано в долоні,

В павутинні незліченних ліній,

Не лишатися мені холодній

І тоді, коли ти лід та іній.

Мати силу перейти безодню,

Світ втримати лиш на волосині,

Так мабуть написано в долоні,

В павутинні незліченних ліній.  

*    *    *

В нашому світлому домі

Достатньо темних кутів.

Вивчивши чітко ролі

Грати ніхто не хотів.

Хіба легко сидіти за чаєм

Топлячи жаль в очах?

Стало дурним звичаєм

Волі шукати в снах.

* * *

Я стала вже подібна Пенелопі.

Хоча й не вмію ткати як вона.

Так заздрю волі бурунів високих,

Але живу чатуючи човна.

Щодень, щоніч чекаю Одісея…

Щодень, щоніч чекаючи тебе.

В якому ж морі втратила себе я?

І хто по мене в синю глиб пірне?

*  *  *

Веди мене крізь темряву ночей.

Врятуй від холоду прогірклої зими.

Тепер вся сила тільки у тобі.

Зігрій мене, і саме тим спаси.

Стомилась я.

Та й, певно, ти стомивсь.

Самотніх днів нас тиснуть вантажі.

Врятуй мене з останньої межі,

Та тільки сам в ту прірву не дивись. 

"Гірка колисанка"

Сонну тишу колишу на грудях:

- Заспокойся, дрімай.

Не зустріла свого я кохання –

то й нехай.

Сонна тиша пригрілася –

муркотить.

Скільки б сліз, скільки б ран не лишилося –

буду жить.

Муркотить вічна тиша на грудях –

кошеня.

Може статися – дочекаюся гомін дня.

А чи лишуся з тишиною в самоті,

Щоб весь вік рахувати ночі й дні.