Глава 11

Вечір протікав як завжди. Федя з Семеном захоплено витріщалися в телевізор, я копалася в книгах, розшукуючи потрібну інформацію, про нелюдів. Кирило погодився сходити до магазину за продуктами. Його раптовий сплеск авторитаризму загас, і я знову отримала у своє розпорядження хазяйновитого та надійного чоловіка. А ще він дуже смачно готує. Чи не мужик - мрія! Втомлено потерла запалені очі і відкинулася на спинку крісла. У квартирі було душно і жарко, я піднялася і пошарпала на балкон, сподіваючись ковтнути свіжого повітря.
Розкладачка Кирила займала майже весь вільний простір, і я, недовго думаючи, лягла на неї, блаженно потягнувшись усім тілом. Лежати, дивлячись на сонце, що заходило, було приємно, я навіть дрімати почала, гріючись у його променях. Від ліжка пахло Кирилом, у голову почали лізти всякі дурні думки та фантазії; повертівшись ще трохи, я схопилася, шкодуючи, що взагалі прийшла сюди. І хто мені сказав, що в нього до мене почуття? Флірт у спілкуванні та двозначні фрази ще не освідчення в коханні.
Може, в дитинстві я йому й подобалася, але мало хто зберігає дитячу прихильність. Я почала розсіяно застеляти розворошене ліжко. З-під подушки вислизнув аркуш паперу і, покрутившись, ліг мені під ноги. Я підняла його і хотіла сунути назад, але в останню мить кинула на нього швидкий погляд. По спині забігали мурашки, серце нервово забилося в грудях.
Я кулею помчала крізь кімнату і закрилася на кухні. Я вражено крутила в руках уривок аркуша. З нього на мене задумливо дивився майстерно виконаний олівцем портрет дівчини. Розсипана по плечах пухнастими хвилями копиця волосся. Витончений нахил голови, тонкі риси, лукава напівусмішка на губах і величезні очі на пів-обличчя. Дивно, але, бачачи це обличчя у дзеркалі щодня, такої одухотвореності та грації не помічала. Цікаво, він мене такою просто бачить, чи я така і є? Втім, обидві відповіді мене цілком влаштують.
– На жаль, у малюнку можна передати не всю красу, – голос Кирила висмикнув мене із задуми.
Я навіть не чула, як він прийшов. Клята звіряча натура. Повішу йому дзвіночка на шию.
- Вдосконалюєш свій талант? – ляпнула я перше, що спало на думку. – Я не копалась у речах. Я прибрати хотіла.
– Подобається? – м’яко посміхнувся перевертень.
- Ти завжди добре малював, - розгублено пробубнила я. – А мої портрети жодного разу.
- Хто сказав? Просто я їх не показував, – Кирило обережно взяв листок із моїх рук. - Це замальовка. Я планував її переробити.
– Мені й так дуже подобається, – схаменулась я. - Це єдине моє зображення, яке мені подобається. На всіх фото я якась злякана. А тут ти все так прикрасив. - Я малював те, що бачив, - Кирило недбало сперся об кухонний стіл, задумливо дивлячись мені в очі. – Ася, жодна картина чи фото не передадуть усю різноманітність тебе.
 – А ти затятий поціновувач внутрішньої краси? – у кімнаті стало якось жарко, і я ніяково уникала дивитися Кирилові в очі.
- У тебе є і внутрішня, і зовнішня, - все так само вкрадливо продовжував Кирило, доводячи мене своїм голосом до нервового нападу.
Так, Ася! ЗБІРАЛАСЯ ЖИВО!!! Ти доросла жінка, а не підліток!
- Ніколи не здогадувалася про таке ставлення до мене, - видавила я тремтячим голосом. Їй-богу, зараз знепритомнію.
– Я ніколи не приховував свого відношення до тебе, – Кирило нахилився ще ближче. – Просто ти завжди тримала дистанцію.
- Я думала, це плід моєї уяви, - їй-богу, впаду!
– Іноді твою уяву варто стримувати, – Кирило ласкаво провів кінчиками пальців по моїй щоці.
У пам’яті чомусь спливали сопливі мелодрами, де так само під романтичну музику герой цілує героїню. Я приготувалася... Але це у фільмах, а я маю свій екшн.
- А чого ви зачинилися? - прокряхтів Семен, відчиняючи кухонні двері.
Я закотила очі. Кирило легенько штовхнув двері, і вони з гуркотом і деренчанням зачинилися перед самим носом Семена.
- Так би й сказали, що зайняті, - ображено буркнув домовик під дверима і поплескав у кімнату зганяти образу на привиді. - Федько, вимикай цей ящик і пішли мишей ганяти. Ти мені кота приманити обіцяв. Я ж на смітник піти не можу.
– Зараз? – здивувався Федько. - Давай вранці я по смітниках пройдуся. Кіно цікаве почалося.
- Ні, зараз! – заметушився домовик. – І давай швидше.
– Чого тобі так загорілося? – обурювався недогадливий Федько. - Тиждень не треба було і раптом треба стало!
- Треба! Давай жваво збирайся, – далі було чути лише нерозбірливий шепіт домовика.
– А! - Зрадів Федя. - Нарешті дозріли! Вже випаровуюся.
Після цих слів усе стихло. Першим не витримав Кирило: давлячись від сміху, він буквально повис на мені. Я теж не змогла стриматись і від душі розреготалася, ледь не падаючи на підлогу. Так ми й стояли, обійнявшись і регочучи, на крихітній кухні, в променях заходячого сонця.
За моїми мірками, це було романтичніше за всі троянди та подарунки. Знайти того, хто прийме тебе цілком, без застережень і з усіма доважками, які до тебе додаються. Того, кого ти зможеш прийняти, незважаючи ні на недоліки, ні на труднощі. А потім, відсміявшись, ми почали самовіддано цілуватися. Чого там. Ех!

- Ось чого Сеня навколо тебе крутився! Продажне погано. - Прозорлива. - І все ж це пахне змовою, - пробурчала я. – Узурпаторка, – вишкірився Кирило. Машина рушила в дорогу, я почала за звичкою спати в кріслі, Кирило не любив балакати за кермом, боячись відволіктися. Надійний він і відповідальний… повна моя протилежність.

***

Прокинулася я глибокої ночі, мучима нестримним покликом природи, який я стійко ігнорувала кілька годин поспіль, але Кирило обійняв мене уві сні та зруйнував усі мої старання, стиснувши мій неасний сечовий міхур. Якось виплутавшись з його обіймів, я побігла у бік клозету. Мої співмешканці повелися гідно і в квартирі ночами не з’являлися. Треба Семену пиріг спекти. А Феді? Ну хай пирогом помилується, я гарний спечу. Якщо він гарний вийде.
Величезна чорна тінь завмерла на порозі балкона, але за моєї появи знову розпласталася на підлозі. Я рішуче струсила головою, відганяючи дурні страхи. Ну чи мало химерних тіней відкидає нічна квартира? Коли я повернулася до спальні, Кирила в ліжку вже не було. Знайшла його біля балконних дверей, він стояв спиною до мене, та сліпо витріщався в нічний морок.
- Кіре? - Обережно покликала я. - Ти в порядку?
Ох, краще б взагалі його не чіпала. Кирило повільно повернув до мене голову, в тьмяному місячному світлі блиснули зіниці, що світилися. Те, що на мене зараз дивилося, не було людиною, не було воно і перевертнем. По-звірячому витягнута морда ще зберігала залишки людського вигляду, що тільки додавало жаху. Тільки зараз я помітила, що змінилася постать Кирила, спину зігнуло, руки витяглися і відростили схожі на ножі пазурі. Ноги неприродно вигнулися в колінних суглобах, як у коника. Я позадкувала, не блимаючи дивлячись на чудовисько, воно дивилося на мене.
 - Кіре, ти мене впізнаєш? Це ж я, Ася.
Замість відповіді тварюка жадібно втягла носом повітря і, хижо облизнувшись, поперла на мене. Такої спритності я від себе не очікувала: я, для якої зробити елементарний „місток“ було верхом майстерності, не тільки ухилилася від кігтистої лапи, а й, перекинувшись, відскочила в дальній кут кімнати. Чудовисько, гарчачи, кинулося слідом.
- Хлопчики! - Заверещала я до огиди тонко, повільно переходячи на ультразвук. - Кирило, фу! Місце! Фу ти. Допоможіть!
Федя висунувся зі стіни в той момент, коли ми з перевертнем зробили друге коло і заходили на третє. Кігтиста лапа пройшла крізь голову примари на неабиякий подив і Феді, і перевертня, обидва пару секунд мовчки витріщалися один на одного, поки привид з вереском не пірнув назад. І чого йому верещати? Він же вже помер, повторити це за всього бажання вже не вийде. Перевертень всупереч здоровому глузду спробував протаранити стіну слідом за Федьком.
— Семен, наш перевертень таки збожеволів, — закричав дурним голосом привид із кухні.
– Тут ще я є! - Закричала я, з літа застрибуючи на спинку дивана, а з неї на шафу, ледве ухилившись від зубів, що клацнули за спиною.
Семен вихором вилетів з кухні з каструлею на голові і качалкою в тремтячих руках. Позаду прикривав тил Федір, жонглюючи обробною дошкою.
- Ловіть його! - Заволала я зі свого сідала. – Не приведи Господь, на вулицю вирветься!
– Як? - Здивувався домовик. - Це тобі не мишка, відром не накриєш.
Перевертень злегка розгубився від збройного і галасливого натовпу, що набіг. Тупо блимаючи очима, звірюга зсутулилася ще сильніше, готуючись відбити атаку. Природно, перевертня цікавила одна я, нюх легко підказав звірові, що дві танцюючі перед ним фігури неїстівні. Перевертень почав коситися у бік відкритого балкона. Тягнути далі було не можна, я глибоко зітхнула і, скориставшись хвилинним замішанням супротивника, спікувала Кирилу на плечі. Звір як підкошений звалився на підлогу, я спробувала придавити його своєю ультралегкою вагою. Моя перевага тривала кілька секунд, після яких я виявилася ганебно підім’ятою під важкою тушею перевертня. Зубаста паща брязкала зубами в міліметрі від мого обличчя, в очах читалося одне бажання „вбити“.
- Кіре, це не ти! – благала я. - Не піддавайся, тільки тобі вирішувати хто ти. Борись!
На мить у затуманеному звіриному погляді блиснула розгубленість, перевертень завмер, ошелешено дивлячись на мене. Риси знову почали змінюватися, розгладжуватися, втягувалась назад звіряча паща.
– Ася? - Кирило незворушно моргав, дивлячись на мене. - Що трапилось? Обробна дошка з гуркотом опустилася Кирилу на голову, перервавши подальше прояснення ситуації. Кирило закотив очі й повалився на мене, погрожуючи остаточно придушити своєю чималою вагою.
– І навіщо ти це зробив? - Прохрипіла я, вибираючись з-під непритомного тіла. - Він же прийшов до тями.
– Я рефлекторно, – Федько сором’язливо сховав дошку за спину, наче його напівпрозоре тіло могло її загородити. — Раптом він знову перекинувся б.
- То ти вирішив йому череп проломити? - Рикнув домовик. - Думаєш, з мізками набакир він спокійнішим стане?
- Та що йому станеться? – обурився привид. - У перевертнів посилена регенерація. У нього й шишки не залишиться!
- Федя має рацію, - зітхнула я. - Спасибі тобі. Давайте його в ліжко перетягнемо.