Глава 9

По квартирі плив чарівний аромат кави, ваніліну та ще, на мою думку, смаженої ковбаси. Ковтаючи слину, що посилено виділялася і згинаючись від голодних спазмів шлунка, я виповзла з-під ковдри. Це тероризм якийсь – готувати смаколики у таку рань: годинник показував половину восьмої ранку. Я страшенно застогнала і попленталася на кухню. Сон і їжа – мої дві величезні вади, і знаючи про це, змушувати мене розриватися між сном та сніданком – звірство.
 У моєму відьомському мозку визрівав безжальний план помсти тому, хто так зі мною обійшовся. Зла, сонна та голодна, я виповзла на кухню і... І завмерла на порозі з відкритим ротом. Ні, я люблю всякі там мелодрами (особистого життя нуль, а душа просить пристрастей, тож доводиться викручуватися), і в них подібні картини не рідкість. Але це там, у Голлівуді, а не на моїй крихітній кухні з не дуже якісними меблями та шпалерами у веселий горошок (просто на них була знижка, і вибирати не доводилося). І ось на моїй кухні (про шпалери пам’ятаємо, так?) зі сковорідкою в одній руці та лопаткою в іншій стоїть Кирило, а з одягу на ньому тільки піжамні штани. І суть у тому, що Кирило вже давно не дохлий хлопчик років чотирнадцяти, а мужик під два метри на зріст, який – і це дуже помітно – любить відвідувати спортзал. Загалом, я була на межі непритомності – і від несподіванки, і від захоплення, і від сорому (піжама на мені ну дуже підходяща – у веселеньку таку квіточку, як у дитсадку).
- Привіт, - Кирило весело мені підморгнув. – Прокинулася?
- Доброго ранку, - видихнула я і спробувала відвести очі.
Не вийшло, погляд уперто сповзав на Кіра.
– О! Я ж казав, що вона рано встає, - озвався Семен, який сидів на краю віддушини. – А ми тут Кірюші сніданок допомагаємо готувати.
Федя теж знайшовся на кухні, з увімкненим ноутбуком і зі своїм незмінним виразом на обличчі - «йдіть все в....».
- Ага, - зійшов до відповіді привид. – Тільки ми дійшли висновку, що ці викрутаси, – багатозначний тичок пальцем у монітор, – Кірюсі не здолати, зупинилися на класиці. Англійський сніданок.
– Тільки бекону в тебе немає, – лагідно посміхнувся Кирило, натягуючи футболку.
Помітив, значить, мій м’ясоїдний погляд. Жаль, я б ще помилувалася!
- Звідки ж йому взятися, - знизала я плечима. - Як ти тут взагалі на сніданок їжі наскріб?
- Довелося імпровізувати, - переді мною поставили кухоль з кавою, що парувала. Гарної, а не тієї гумовоподібної погані, яку я пила досі. – Тож давай, Настю, налітай.
Кирило елегантним жестом виклав мені на тарілку омлет з ковбасою, поруч поставив блюдо з грінками, малинове варення, апельсиновий сік.
- Ельдорадо, - розвела я руками. – І де ти знайшов тут їжу?
 – У магазин зганяв. Щоправда, вибір тут не дуже, - хмикнув Кір і простяг тарілку з грінками Семену.
– Не дивно, там лише горілки сортів двадцять, туди за продуктами люди не ходять. Це скринька швидкого реагування, – засміялася я. - Як 101.
– Чому 101? – бадьоро уточнив перевертень, приймаючи свій сніданок.
– А тому що туди біжать, коли труби горять, – пояснила я, блаженно вгризаючись у засмажений батон.
- Ти б, Ася, так не налягала на борошняне! - обізвався домовик, доїдаючи, до речі, восьмий грінок!
— До речі, добрий апетит — ознака життєрадісності та оптимізму, — промовив Кирило, отримавши мою вдячну посмішку.
– Якщо вона й далі життю так радітиме, нам доведеться двері розширювати, – хмикнув Семен, потягнувшись за дев’ятим грінком. Ні, ну ви бачили такого нахабу?
- Це в неї генетична пам’ять про радянські часи та синіх курей, - припустив злий і лютий полтергейст. Він їсти не може, от і злиться.
– Які кури? – відмахнувся Сеня. - У неї солітер, я тобі точно кажу.
Я подавилася грінком, Кирило голосно хрюкнув, намагаючись придушити сміх, що рвався на волю, і подав мені склянку соку.
– От скажи мені, як із ними жити? - Простогнала я, відкашлявшись.
- Ти сильна, впораєшся, - підбадьорив мене Кирило і показав під столом кулак Семену.
Думав, я не побачу. Дивно, але Сеня замовк і погрозив Федору пальцем. А що тут взагалі відбувалося, доки я спала? Це що, зміщення влади та насадження нових лідерів?
– Нам коли до Лізи? - Уточнив Кір, збираючи посуд зі столу.
Я автоматично поплелася до раковини, але була зупинена, дбайливо схоплена за плечі і посаджена на місце зі словами:
– Я готував, я й помию.
Федя відліпився від монітора і дивився на Кирила, Семен перехрестився. А я? А я знову була у своєму улюбленому стані повного шоку. Напівголий мужик із фігурою грецького бога готує мені сніданок та ще й посуд миє. Господи, нехай це буде не сон, то прокидатися не хочеться!
- Дякую, Кирюша, за частування, - ялиновим голосом повідомив Семен, тягнучи зі столу ще дві грінки і випливаючи в кімнату. - В які віки в будинку ваніліном пахло!
- А ти не луснеш? – шепнула я домовому.
- Дай хоч від“їмся. Пирогів-то від тебе не дочекаєшся, тітеха, - пошепки огризнувся домовик.
– Оу, – видав Федько.
І затих. Ну мабуть сказати не було чого, а так ніби й у розмові взяв участь, і не перенапружився.
- Фуричить? – запитав Кір.
- Літає! - обізвався Федя.
Я була зайвою на цьому святі життя і незрозуміло дивилася на привида. Кирило, граючи мускулатурою (навіть крізь футболку видно), відмивав тарілки, тож у його бік я намагалася не дивитись.
– А? – Федько здивовано глянув на мене. Мій мовчазний кивок на ноут. - А це? Ми з Кирюхою тобі ноут налаштували, програмок накачали. Кирюха стільки класних лазівок знає.
Схоже, Федя був у захваті. Отже, тепер він не просто Кирило Лісовий, мій начальник і за сумісництвом мій підопічний, тепер він Кирюша та Кирюха! Та що ж я проспала-то?! Я глянула на усміхненого перевертня.
- Ти просто містер чарівність, - озвалася я. - Всю мою нечисть домашню переманив.
- Тепер я теж твоя домашня нечисть, - повідомив мені лікантроп і посміхнувся якось загадково. - У нас ранок вільний?
– А? - я зараз ще відходила від його посмішки, і розумовий процес забуксував. - А. Ну до заходу сонця.
– Тоді пропоную культурну програму, – повідомив мені Кір. – Ти мені похід у кіно обіцяла.
- Ідіть. Погуляйте! - пролунав із кімнати Сенін голос. - На дворі добре. Не жарко, похмуро.
А нічого, що там хмари свинцеві та дощ збирається? Та що ж я проспала?
– Федю? - Кір запитливо кивнув примарі, той мовчки розгорнув ноутбук до мене монітором. – Вибирай, на що йдемо, – посміхнувся Кирило, на моніторі висвітлився список сеансів у найближчому кінотеатрі.
- Я б на жахіття пішов, - повідомив Федько, - але Аська - боягуз.
- Я не боягуз, - образилася я, розглядаючи запропоновані варіанти. – Просто всякі там екзорцизми та одержимості мене, зізнаюся, напружують. Я потім боюся спати.
- Тут я тебе розумію. Ще з огляду на те, що багато з цього, як виявилося, правда, – Кирило вперся у стіл руками, теж гортаючи список фільмів. - Ти раніше фентезі в стилі Толкієна любила. – І зараз люблю. Гноми, ельфи...
– Відстій, – застогнав Федько.
- Романтика, - огризнулася я.
– Отже, підемо на комедію, – резюмував Кір.
А я – я й сперечатися не стала. Дві години в темряві поряд з... з ось цим еталоном мужності? Та я на лекцію з квантової фізики заради такого піду.