Глава 3

- А мені ота в клітинку подобається, - Семен сидів на шафі, зі смаком догризаючи бублик,  - І колір до лиця, і фасон нічого.
- А мені о-о-он та, - Федя ткнув пальцем в відверто вульгарну блузку кислотного кольору, куплену мною під час загострення шопоголізму, - Симпатична така. І теж колір хороший.
- Ага, до твого волосся підходить, - усміхнулася я.
З самого ранку хлопці допомагали мені одягнутися на роботу.
- Ага. Тоді нехай взагалі гола йде. Так і то пристойніше буде, - насупився Семен. - Сором, а не одяг.
- Ну нехай йде як черниця, - образився привид.
Я обережно заштовхала нещасну блузку в шафу, від гріха подалі, поки ці двоє кидатися подушками не почали.
- А ти впевнена, що він не аферист? - насторожився Семен. - Може, йому треба чого від тебе?
- А що з мене взяти, крім аналізів? - знизала плечима я, ховаючись за ширмою. Незамінна річ в квартирі, де вся нечисть чоловічої статі.
- А раптом! - захвилювався домовик.
- Ага, таємне угрупування з торгівлі людьми, - зловісно прогарчав Федя, хапаючи Семена за п’яту.
- А ну геть! - Семен грізно замахнувся бубликом на привида.
- Просто допомога друга, - хмикнула я, воюючи з гудзиками на блузі. - Коли пропонують допомогу, гріх відмовлятися.
На столі ожив і дзвінко заспівав телефон. Висунулася з-за творіння столярно-паперової промисловості, ледь нею НЕ прибилася. М-да, з моєїю грацією мені потрібно жити в кімнаті з м’якими стінками.
- Алло, мам, - крикнула я в трубку, притримуючи мобільник плечем і втискуючись в штани.
- Здрастуй, зайчику. Ти як? - ранні дзвінки через дрібниці - мамин коник.
- Добре. Ось у справах збираюся.
- На роботу? - зраділа мама.
- Мам!
- Все, не говори мені нічого. А то зірветься. Ти коли приїдеш в гості? Тато сумує.
- Як тільки зі справами розберуся.
- Ася, ми живемо не на Північному полюсі !!! - образилася мама. - Полуниця достигає. Тобі вітаміни потрібні !!!
Мама з татом вийшли на пенсію і тепер сидять на дачі, відвойовуючи залишки врожаю у слимаків та горобців. І мене туди весь час заманюють правдами і неправдами. Але я, як побачу стрункі шеренги грядок, лопати, сапи  та інший тортурний інвентар, відразу лаятися починаю і злитися. А коли я злюся, то після мене нічого рости не хоче. Коротше, мама залишила свої пориви прищепити мені любов до садівництва, але не полишила спроб підсадити мене на плоди цього заняття, в надії, що хоч це подіє. Ха !!!! Я відьма молода, мені до землі ще звикати рано.
- Ну добре, буду у вихідні, - здалася я.
- Ти добре їси? - задала мама свє найголовніший питання.
У мене іноді складається враження, що інше її і не хвилює. Аби я була сита і вийшла заміж. І якщо моє харчування контролювати батьки не в силах, то другий пункт мого життя активно форсують. «Цей день ми наближали як могли» - це про мене, рідня спить і бачить моє весілля. Я - ні. Мене ніхто брати туди не хоче.
- Так, мам, - зітхнула я. - Семен і Федя тримають все під контролем.
- Дай мені Семена, - строго зажадала мати.
Я закотила очі, закинула телефон на шафу і пішла у ванну. Я доросла жінка, живу одна, заробляю (іноді) на життя сама. Я відьма, врешті-решт !!! А зі мною так поводяться, наче я немовля безглузде.
- Альо, - промекав домовик. Далі я чую тільки його репліки. - Ага ... простежу ... Ой, і не кажіть ... Ось і я їй сто разів говорив. Не хвилюйтеся, я нагадаю. Так вже йде ... До побачення.
Мама у мене звичайна людина, дар в нашій родині передається через покоління. Домовик і привид самі вирішили не ховатися від неї, а Семен ще й визвався моєю добровільною нянькою бути. Я взагалі думаю, що він ночами їй звіти про моє життя пише. А якщо чесно, приборкувати людей (і не людей) мама вміє на ура, тридцять років роботи в дитячому садку вихователем загартовують не гірше армії. Характер у мами сильний - полком командувати може. Але зараз командує татом - льотчиком у відставці.
Чекаючи повернення телефону, я намагаюся привести свою зовнішність хоч в якійсь порядок. Зовнішність у мене, треба визнати, далеко не відьомська. Ні бездонних чорних очей, ні вогняно-рудих кучерів. Правда, те, що при моїй появі не плачуть малі діти і не виють собаки, залишає надію, що перекосу в іншу сторону моя зовнішність теж не зазнала. Скажімо так, риси приємні, але далекі від ідеалу, очі невиразно сірі, волосся банально русяве, але те, що зі мною іноді намагаються знайомитися, залишає в душі надію, що я все-таки хоча б не потворна.
- Ти в цьому підеш? - Федя скептично зміряв мене поглядом.
- А що? - здивувалася я, оглядаючи своє вбрання в дзеркало.
Просто і зі смаком. Блакитна шифонова блузка і укорочені штани білого кольору. - Я ж не в клуб зібралася.
- Ти в цьому на училку схожа, - похитав головою привид.
- Федь, кінчай лазити по порносайтах і задумайся про душу, - огризнулася я. Так, моє вбрання позбавлене кокетства, але зате сповнене комфорту - в спеку саме те.
- Як знаєш, - знизав плечима Федір і зник в простінку.
Теж мені, знавець моди! Це, між іншим, писк сезону. Я злобно почала мучити волосся гребінцем, ризикуючи втратити й без того не дуже пишну шевелюру. Волосся наполегливо стояло на своєму, тобто дибки. Зітхнувши, я зав’язала його у хвостик (лягти спати з мокрою головою було помилкою). «Зате так не жарко», - втішила я себе і почала фарбувати вії.
- Ти в цьому підеш? - сплеснув руками Сеня.
Та вони що, змовилися? Самооцінка у мене і так не дуже.
- Так, - з притиском підтвердила я. - А що?
- Сором! - обурився домовик. - Білизну видно, штани ось-ось тріснуть! Все напоказ!
- Будеш обурюватися, я одягну ту блузку, яку Федя вибрав, - спокійно налякала я Семена.
Якщо думки так розділилися – вбрання моє в самий раз.
- І куди світ котиться? - втомлено зітхнув домовик і, махнувши на мене рукою, поплентався в кухню.
До мого слуху долинуло шурхотіння пакета з бубликами. «Треба з собою частину взяти, а то до вечора все витаскаеє», - подумала я, закінчуючи мучити тушшю праве око. На черзі було ліве.
- Ось пам’ятаю раніше, - Не вгамовувався домовик. - Косу заплетуть, суконька до п’ят, очі в підлогу. А тепер - ноги голі, писки розмальовані, коси розпатлані. Ех ...
- Ти там на бублики не налягай, мораліст, - підхопилася я при поновленні шурхоту.
- Я ж про тебе дбаю, - крикнув Семен, - Солодке псує фігуру.
- Та яка фігура. - фиркнув Федя. - Вона скоро прозоріша мене буде.
- А ти не встрявай, коли старші розмовляють. - розсердився домовик.
- А я твій господар, - нагадав дух.
- Ну і що? - знизав плечима Семен.
- А то, - видихнув привид.
Я з льоту вскочила в свої улюблені балетки і, підхопивши телефон і сумку, кинулася до дверей.
- До вечора. Побажайте мені удачі, - з порога крикнула я.
- Удачі, - одночасно гаркнули мені у відповідь.
Коли Федя і Семен гризуться, триматися треба подалі. Ці їхні сутички і лякали колишніх власників, поодинці хлопців витримати ще можна, але дві сутності в гніві - це ураган. Мало хто може зберегти тверезість розуму, живучи в такому дурдомі, як я. Але у мене виходить. Або мені це здається? Ну, втім, в разі чого це з’ясувати не складно, тут, кажуть, недалеко і психлікарня є. Так що, якщо що, мені допоможуть. Але сподіваюся доля бути прив’язаною до ліжка спіткає мене не скоро ... дуже сподіваюся що ніколи.