Аріела

Темний, пустий ліс, місце куди не кожен піде. Тут живуть вони, напівпрозорі і напівіснуючі, напівбезликі і напівворожі. Їх називають по-різному, кожен з них унікальний, тільки не кожен бачить цю унікальність. Вона її побачила, і тому вона зараз тут, тому вона серед них, вона теж унікальна, ось тільки окрім них, цього ніхто не помічав. Чомусь їх звуть злом, чомусь їх бояться, чомусь ніхто не бачить в їхніх серцях добра, але вона його бачить, і хоче донести це світу...

Аріела сиділа в своїй спальні і дивилась в дзеркало. Приголомшена розмовою з колишнім чоловіком, вона не в силах була відвести погляд від свого відображення. І на кого вона стала схожа? Колись непомітна дівчинка, зараз сильна жінка з короною, яка не просто слугує прикрасою. Вона звикла вже до неї, але не до того, що її дочці вже шістнадцять. Здається ніби вчора вони з Карлом вештались темними вуличками в пошуках затінку, щоб побути вдвох, без лишніх обов'язків. Він – племінник короля, вправний в усіх справах за які береться, ну і звичайно неземний красень, який ніколи не ховався в тіні брата, і вона – єдина дочка герцогині, вправна в верховій їзді, весела та непосидюча, стримана та невгамовна. Ось які вони були, малими, спритними, закоханими... З дитинства в одному оточенні, гралися одними іграшками, і не тому, що інших не було, а тому, що їм так подобалося, часто вечеряли за одним столом, вони були дуже близькими. Але свої стосунки не розголошували, адже знали,  її готують не йому, а брату, а йому готують її зведену сестру. Здавалось б, звичайна історія в королівських сім'ях,і все начебто так,  окрім одного , того, що вони не люди. Але все одно кохання, як завжди бере верх, і в них була сім'я, але все пішло наперекосяк..

Вона настільки заглибилась в свої спогади, що не одразу помітила як біля неї стояла дівчина.

- Що таке? – вона ніколи не поводила себе високо мірно,але цього разу її слова звучали саме так.

- До вас прийшла Нінель.

- Знову діловий візит?

- Сказала, що буде розмовляти тільки з вами, – вона пожала плечима і опустила очі.

- Пані, ви були в задзеркаллі?

- Так Джессі, - вона важко видихнула і зрозуміла, що на ній залишився пил, - дай мені будь ласка якусь сукню.

- Але Нінель...

- Зачекає, вона не на своїй території, хай підлаштовується.

Аріела переодягнулась і пішла до свого кабінету, де на неї вже чекала Нінель.

- Знову ти, - вона закотила очі, і сіла навпроти неї, - що знову?

- Повір я теж не в захваті йти сюди, через всі ці болота, ліси, і всієї цієї нечисті.

- Але йдеш, і яка цьому причина? – вона сиділа і чекала, що вона вже перейде до справи, але цього все не ставалося.

- Слухай, забудь вже про Карла, - Аріела втратила мову від такої наглості.

- Та хто ти така?! Перед тобою сама Аріела Елісон, королева вічно темних лісів і мати старшого внука короля Норії!

- Джессі, я розберусь, - Аріела лагідно погладила її по руці, - можеш йти., - дівчина кивнула і пішла до дверей, потім вийшла.

- Хто це? Ще одна дитина? – посмішка розплилась по обличчю Нінель. Цій жінці потрібне окреме місце в аду.

- Ні, Нінель, це моя права рука.

- Он як, мене тобі не вистачає?

- Тебе? Ти на службі в Карла. Я звичайно не сама хороша людина на світі, але такою підлістю не займаюся. Прошу вийти з мого кабінету.

- Як хочеш. Але ти ще пошкодуєш, - вона встала, а вийшла грюкнувши дверима. Аріела так і сиділа, вона знала, що показує слабку свою частину, і потрібно вже було переключатись на ту дівчину, яка сюди тільки прийшла. Вона встала та вийшла з-за столу, подивилась на портрет дівчини, яка не була схожа на неї, в неї була високомірна посмішка, з того часу багато чого змінилося. Вона не шкодувала про свої вчинки, але те, що вона змінилась давалося в знаки.

- Пані Аріела, - за дверима пролунав чоловічий голос, це був один з її охоронців – вас кличуть на аудієнцію.

- Добре вже йду, - вона кинула ще один погляд на портрет, тоді видихнула, глянула на себе в дзеркало, підняла голову та з гордістю пішла в зал аудієнцій. В залі її вже чекали три представники. Вона сіла на трон, і почекала доки вони все між собою обговорять. Аріела бачила, що їх щось тривожить, але вирішила дочекатися слів з їхнього боку.

- Пані Аріело, в наші ліси прийшли чужинці, - почав один з чоловіків.

- І в болота теж , - доповнив інший.

- І нас теж не обійшли стороною.

- Тоді чому ви їх не вигнали? Невже у вас немає такої можливості і сили? – вона не розуміла до чого вони ведуть, але здається запропонований нею варіант, не допоміг.

- Розумієте, - почав був перший чоловік, але його перебили.

- Наших вбили, - Аріела була в ступорі, невже її сили було недостатньо щоб вони змогли оборонятися, раніше такого не було, - ми билися до останнього, але Лестер винайшов зброю, яка вбиває наших людей.

- Лестер? З чого ви взяли, що це він? – вона розгнівалася через таке безглузде припущення. У них з королем Норії був закладений мирний договір.

- Тому що, - він на мить замовк.

- Що? – вона була в поганому настрої, саме в такі моменти поверталася стара Аріела, готова стратити будь-якої миті, за будь-яке не так сказане слово. Він важко вдихнув і тоді сказав.

- Тому що, він теж був там, - в неї не знайшлося слів, щоб описати своє здивування. Він приходив до неї, щоб укласти мир, для того щоб ніхто не гинув у війні за землі, він стверджував, що в ніякому разі не перейде межу, а тут що?! Вона зібрала думки, підняла голову, лице набуло рішучого вигляду.

- Багато наших вбито?

- Достатньо, щоб вони могли напасти ще раз, і виграти.

- Ну що ж дорогі мої, здається це початок війни, - чоловіки поглянули один на одного, і зрозуміли, що колишня правителька повернулася, вона піднялася з трону, і її глос пролунав на всю залу, - слухайте мій наказ. З сьогоднішнього дня, ми збираємо війська, будуємо жезли та освоюємо битву на списах. Готуємо молодих бійців, та збираємо всіх жителів Слізарії: жінок, дітей, тварин та жителів похилого віку, після чого переселяємо їх в підземелля в Машкері.