Нова сім'я

На той час Діані було вісім, саме в цьому віці вона втратила батьків та проживала з тіткою Василиною в маленькому будиночку на кінці міста. Тітка дуже любила тварин, тому весь вільний час дівчинка сиділа вдома в оточенні чи то кішки яка вляжеться на коліна та замурчить, чи то собаки, яка нападе на кішку, а інколи вона навіть рятує черепашку яка лежить на панцері.

Дитинство Діана провела з важкими фізичними та моральними завданнями. Іноді вона читала, та майже завжди була в своєму світі наук, адже намагалась бути найкращою ученицею, щоб тітка нею пишалась. Ось так і минали її самотні дні в будинку, доки тітка працювала. До школи дівчинка ходити не любила, адже в неї не було справжніх друзів, та й загалом їх взагалі не було. Хтось казав що вона дивна, чи щось таке, хтось вважав відьмою, а хтось просто не хотів з нею спілкуватись..

Роки минали... Та ось з восьмирічної маленької дівчинки виросла справжня п'ятнадцятирічна красуня. Діана, яку знайомі вирішили називати  Ді, була блондинкою, високого зросту, з зеленими очима, які нагадували смарагди, та світлою шкірою, ніби фарфор. Друзів в Діани й надалі не було окрім сусіда Льошки. Він був блондином високого зросту та з зеленими очима. Вони познайомились ще в дитинстві, грались разом іграшками, дивились на зорі, і взагалі все дитинство вони були нерозлучними. Кожного разу як він лише бачив Діану  на його обличчі починала сяяти загадкова усмішка, дівчину це трохи бентежило але вона цього не видавала. При зустрічі вони обійнялись та вирушили до школи.

- Слухай а чому ти сьогодні така радісна? – поцікавився хлопець, спантеличений добрим настроєм дівчини.

- Невже ти забув? – посмішка миттєво зникла з обличчя Діани.

- Ні, ти що?! Хоча, так, забув....- Льошка опустив очі додолу, почервонівши, через деякий час він продовжив,- здається твоє день народження, тільки через два тижні....

- Так, через два...- на обличчі знову засяяла посмішка,- але сьогодні, рівно десять років як ми стали друзями.

- Точно!-Льошка ляснув себе по чолі. - От я дурень, як я міг забути! Ну якщо вже така нагода, я ж зможу тебе запросити в кіно? – на його обличчі з'явилась благальна посмішка. Діана не втримавшись засміялась.

- Звичайно можеш, - сміючись відповіла дівчина, та сміялась вона недовго, - але, ти ж знаєш, тітка не відпустить...

- Я з цим розберусь, - він гордо задер підборіддя - мені ж бо вона не відмовить,- він підморгнув Діані.

- Не відмовить, звичайно – саркастично мовивши, вона знову розсміялась побачивши лице хлопця.

- Маєш сумніви? – вин вигнув запитально брову, і на його обличчі з'явилась посмішка.

- Та ні, що ти. – вони знову почали сміятись. Діані було затишно поряд з ним, вона могла бути собою а не вдавати когось іншого. Вони йшли до школи згадуючи веселі моменти з дитинства, і не помітили як дійшли.

Прийшовши до школи , вони розійшлись в різні кабінети. Коли Діана зайшла до свого класу, там було багато її однокласників, і як завжди місця для неї не залишалось і вона сідала за останню парту. Всі щось обговорювали, якісь новини, і кожен в своїй кампанії, так було завжди, ніхто не звертав на неї увагу. Іноді ставались випадки, що її помічали , але це не віщувало нічого доброго. Знаєте, як і в кожному класі є ті, хто кладуть себе вище других, знущаються над ними, розносять чутки. Ось і в цьому класі без таких не обійшлось. Діана краще залишиться в тіні, без друзів, ніж стане посміховиськом і об'єктом приниження. Але не так сталося як гадалося. І ось вона бачить як до неї підходить Ліза та група її друзів, які просто ходять і підтакують їй.

- Хто ж це тут у нас, - протягнула Ліза з кошачою посмішкою на обличчі, - сама Діана Роберт. І що ти тут забула?

- І тобі привіт Ліза, - Діана не хотіла щоб тут знову була сварка, і тому поводилась ввічливо, - взагалі то, я вчусь з тобою в класі і сиджу саме тут. І якщо питання з твого боку закінчились, то будь ласка звільни простір.

- Що? - в її очах з'явились гнівні вогники, - хто ти така щоб мене проганяти?! І взагалі, після смерті батьків ти стала дуже язиката Діано. Можливо тобі потрібно нагадати, що буває з такими як ти!

Діану зачепила тема за батьків. І яке вона має право так з нею розмовляти. Хоч Ліза і була дуже красива, з гарною фігурою, блакитними , як небо, очима, але хлопці не звертали на неї уваги через її пихатий характер і високу самооцінку. Але справа була не в хлопцях, Лізу боялись всі, вона могла принизити перед всіма, їй було байдуже друг, ворог, однокласник чи ще хтось, хоч би покепкувати з когось. Ніхто не хотів переходити їй дорогу.

- Ліза йди куди йшла, - дівчина не витримувала коли зачіпають її батьків, а тим більше їх смерть,- і взагалі досить знущатись з всіх тільки тому, що ти багатша за нас і нібито маєш якийсь титул. Ти тут ніхто! А тепер йди звідси.

- Та як ти смієш так до мене розмовляти?! – у неї вже піднялась рука вдарити Діану але в цей момент прийшов Льошка і зупинив її.

- Що сталось? – побачивши , що в Діани на очах сльози, він грізно спрямував погляд на Лізу. Від неочікуваності вона завмерла на місці, і не могла вимовити жодного слова. Льошка подобався всім дівчатам з її класу, але спілкувався він тільки з Діаною а на других не звертав уваги. Подейкували, що вони зустрічаються, але ніхто не вірив тому, що всі знали, вони друзі дитинства. У нього була дівчина, але вони розійшлись, причина цьому була проста. Одного разу, вона скинула Діану з сходів тільки через те, що посварившись з Льошкою, він не звертав на неї уваги, а з Діаною спілкувався як завжди, її це роздратувало, і під приводом поговорити вона мало її не вбила. Після цієї ситуації вони розійшлись, та дівчина ще довго переслідувала Діану доки хлопець з нею не поговорив.

Вони були один за одного горою, тому ніхто не здивувався коли хлопець заступився за неї. Ліза була незадоволена, хлопець їй дуже подобався, але не звертав на неї уваги. Коли Льошка заходив до них в клас, вона потайки мала надію, що він прийшов саме до неї, але зазвичай він був або по своїх справах, або приходив до Діани.