Небокрай мого життя

Пересічній людині (або всім тим, кого ми не знаємо)

Закарбуй мене у своє привітання
На початку дня,
А під кінець змий, неначе бруд.
У лабіринті життя між наших кают
Відстань вимірюється вічністю блукання.

А я скитатися ніколи не любила.
Як і тебе.
Бо я тебе не знала й не воліла.
Бо я ненавиділа до посиніння тебе!
Бо щоб пізнать потрібно неабияке терпіння...

Але ти закарбуй мене у памяті, листах
У споминах старої давнини,
У снах, піснях, і соняхах,
Що при дорозі похилились.
Я буду твоїм орієнтиром — білий птах.
Я буду ковтком живої рідини,
Із закордону свіжістю "євроблях",
Які, щоб підвезти тебе зупинились...

Марина Тітова

Подобається

#1467 в Різне
#319 в Поезія

У тексті є: вірші про кохання, філософія життя, вірші для душі

Відредаговано: 01.10.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись