Небокрай мого життя
...
Моє обвуглене серце вже догорає.
День минає і безслідно зникає
За краєвидами гір, де мені ніколи не бути.
Мої ноги вже вдосталь наїлися бруду.
Моє місце давно вже тут — у степу широкому.
Ходити мені тут вік під вікнами вашими одинокому,
Під вашими церквами, де розписані іконостаси.
Хоч ви і богохульствуєте щоразу.
Я бачу тепер усіх вас ясно наскрізь.
Закочую рукава і пірнаю між зіниць,
Втім глибоко не пірнаю — ваші чорти заважають.
Прірви деяких душ вражають.
Тяжко бути тінню між яскравих мармиз,
Але ще важче жити і не робити дурниць.
Свою вже зробив тепер за вашими спостерігаю,
Комусь вимощую, комусь запираю
Дорогу до Раю.
...Вмираю...
Де я був, там мене вже немає,
Там залишились лише слідь від куль і ворожих ракет.
Все, що лишилось від мене — в пакет.
Розпахнете — і воїн привітає...
А були часи, коли воїн радів,
Коли воїн кохаїв, і жалів, і бився, і злився.
Ніколи не думав, щоправда, що на щиті з'явився
І постав перед лицями матерів...
Та воїну вже не страшно. Досить.
Тепер моя черга лякати вас, благати вас.
Збирати спогади в скарбничку для прикрас,
А там і грози, і сльози, і коханої коси...
Відредаговано: 01.10.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
