Небокрай мого життя
Роки тебе змінили
Нібито темряви руки спітнілі
Обійняти можуть тебе восени.
Знаєш, а роки тебе змінили.
Та скільки з роками збігло води?
Вже не той ти — юний, веселий
Мабуть й в серці вже місця нема.
Тільки темрява, що пустеля,
Зводить з розуму, чує твої слова.
Та ти сам колись напросився —
Ти щастя вбачив не в тім!
Й з роками сам нічому не навчився,
Але сенсу нема більше, крім
Того, що гріхи приходять у сні.
Перегуються тепер з тобою
Лиш твої приголосні й голосні,
В твоїх устах, очах та за спиною.
Та гріх — то кидати себе самого
В пекло суму й каяття весни.
Ніхто, крім тебе, не бажав тобі лихого —
Все вирішив тоді лиш ти.
Не висловив зізнань й штовхав
Усіх, хто мав до тебе почуття.
Цікаво, а чи взагалі хоч раз кохав?
Чи лише зношував взуття?
Тому тепер стирчить тобі в очах
Стороннє тіло згадок і жалю.
І місяці, і дні лиш спав та чах,
І лише стіни віддають любов свою.
Відредаговано: 01.10.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
