Що хочеться мені

Що хочеться мені?! Мабуть сидіти коло тебе,
Коли навколо більше ні душі чужої/
Коли рознесе по містам зима свої сувої/
Коли ще не було ні мого нового, ні твоєї "тої".
Та промовчу й не відповім. Воно тобі уже не треба. 

Що хочеться мені?! Забути сліз своїх важкії ноші,
Які згубила я, як йшла від тебе ізрання/
Як направляли люди погляди свої ворожі
В мій бік і дім, в думки, що в голові моїй, як воші,
За що й ходжу по колу нероз'єднанному я. 

Я з нього все пручаюсь, намагаюсь вийти врешті-решт,
Щоб вщент рознести погріб, де надія/
Щоб вбити сум, від котрого печаль балдіє,
А меланхолія кида в комору, щоб читать Овдія.
Змінити бо галоші ці тяжкі на легкість мешт. 

Що хочеться мені?! В доярки горя запитали влучно,
Котра стріляє жалем поміж вічі ваші/
Котра втирає собі в груди маривні і в'ючні
Казки "Як добре б було!" ...продовження безвучне
Бо це є маячня! І це не жарти, а "життєйські" хащі. 

І хочеться вернутись в мить, що канула у небуття,
Коли не впала й не зазнала краху наша Троя/
Коли слаба синенька жилка билася поволі/
Коли лиш було щастя, сміх й не було болю
І не обірвала ця хвороба коло ще твого життя. 

Хотілось, справді! Хочеться й тепер тебе обнять,
Неначе ти живий і все мені наснилось/
Неначе знов під вечір підемо разом гулять/
Неначе ти десь тут, поряд, й треба тільки виглядать...
Вспахаю поле пам'яті й посаджу тії згадки-силос
І знов по колу цьому бездоріжньому піду тебе шукать.
Здається, в цій країні спогадів я вже обжилась...