Небокрай мого життя

Без тебе мене не існує

Ти мій найяскравіший спогад
І моя найлютіша зима.
Карколомно вишукую голод —
Без тебе мене нема.

Без тебе мене не існує,
Без тебе завжди навкруги пітьма.
Біль робить нас краще, гарує —
Мене ж ліпиш, мов скульптуру, ти сама.

Я із глини для тебе, із пластиліну —
Не поріжся об тупі кути!
Обережно загладь мою ж провину
І не додавай йодованої води,

А килим ніжності розстели
І до серця мене приголуб — там причал
Моєї любові до тебе стели.
Подобається, який возвів тобі п'єдестал?

Я старався, бо звіт потрібний за квартал,
Я старався, бо сильно кохав
І за це нині мою структуру коцає метал.
Я із глини, забула? І я не знав.

Я лиш думав. Я лиш хотів,
Аби твою увагу привернути стати тим,
Про кого дізнався з твоїх снів...
Але ти мріяла про інше.

Кажу ж — не знав я поготів!
Немов в мені жило з тисячу чортів
Тобою марив більше й більше.
Собі ж робив я цим все гірше.

Тож не для тебе старався — ні.
І кожний з нас може порізно жити.
Проте тепер — твої думки в мені.
Знедавна вмію виключно тебе боготворити.

Подобається

#1524 в Різне
#343 в Поезія

Відредаговано: 01.10.2024