Небокрай мого життя
Небокрай
За небокрай сховалось сонце.
Спочине там й вернеться.
А людина так не може.
А людині болить серце.
Воно постійно кудись рветься
І жоден обрій не поможе.
Воно гуркоче, гепає. Чого?
Щоб нагадать, що ти жива?
Або ж того, що ти людина?
Дивись, яка чудова днина!
Співають люди і птахи. Весна!
А ти не бачиш тут значного,
І світ для тебе — пастка для щура;
І муки лиш суцільні від життя;
І зовсім тісно розуму малому.
Від себе відганяти треба втому!
Або ж поринути у вир із почуття,
В якому б не здибала тебе жура
І з яким було б легко творити.
Я знаю, як це — у світі жити.
І знаю те, що зміна настрою — ніщо
У порівнянні зі справжнім горем.
У порівнянні з війною. І якщо,
Тема стосується того, що болить —
Я візьму сіль, а ти збирай море
Заздалегідь, а не тоді, коли все горить.
Чи вже згоріло... Тепер ось тліє.
За небокрай мого життя не смію
Нині піти, поїхати чи покотитись.
Змирилась я. І тобі час змиритись.
Прийняти істину, як є... І взять сокиру.
Бажання лиш одне — ми хочем миру.
Відредаговано: 01.10.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
