Глава 3. Долина Польоту

Світло вів героя далі, і хмари розступилися, відкриваючи широку долину, залиту денним небесним сяйвом. Повітря тут було легким, наповненим співом невидимих птахів, а вітер грався з червоним плащем дитяти світла.

Світло вів героя далі, і хмари розступилися, відкриваючи широку долину, залиту денним небесним сяйвом. Повітря тут було легким, наповненим співом невидимих птахів, а вітер грався з червоним плащем дитяти світла.

На краю долини стояв стародавній кам’яний обеліск, вкритий золотими узорами. Коли герой наблизився, він відчув, як крила його сповнюються новою силою. Вітер підняв його вгору, і вперше дитя відчуло справжній політ.

Воно здійнялося над долиною, і перед очима відкрився дивовижний світ: зелені пагорби, ріки світла, що текли крізь хмари, і небесні істоти, які ширяли у повітрі. Серед них — велична манта, біла, з округлими плавниками та золотими узорами на спині. Вона ковзала небом, залишаючи за собою сяючий слід.

Манта підлетіла ближче й обернулася навколо героя, немов запрошуючи його слідувати. Її рухи були плавними, сповненими спокою. Дитя простягнуло руку, і манта відповіла світловим відблиском, що торкнувся його серця.

— Політ — це дар, — пролунав голос у вітрі.

— Він веде тебе до зірок.

Герой відчув, як його крила розкрилися ширше, і він полетів разом із мантою, ковзаючи небом. Вітер співав, а світло навколо сяяло, немов саме небо раділо його пробудженню.

У долині він знайшов ще кількох духів, які показали йому спогади про часи, коли люди літали поруч із істотами світла. Вони залишили йому нові іскри, що додали сил його крилам.

Коли сонце схилилося до горизонту, дитя світла приземлилося на кам’яну платформу. Його серце було сповнене радості — він навчився літати, і тепер шлях до нових земель був відкритий.