Глава 1. Пробудження світла

Хмари розступалися, відкриваючи небесний простір, залитий м’яким сяйвом. З глибин небес спускалося дитя — маленька постать у білому плащі з червоним подолом, що тріпотів у повітрі. Його крила ще були слабкі, але в очах світилася рішучість.

Дитя ступило на кам’яну платформу, оточену свічками, які горіли навіть серед хмар. Попереду здіймався храм, величний і мовчазний, ніби чекав на того, хто принесе йому нове життя.

Навколо ширяли метелики світла, залишаючи за собою тонкі сліди сяйва. Один із них підлетів ближче й торкнувся крила дитини, немов благословляючи її на шлях. У цей момент у серці героя спалахнуло тепло — перше відчуття сили, що належала йому.

— Ти — дитя світла, — прошепотів голос, що лунав ніби з самих небес.

— Твоя дорога починається тут.Дитя підняло руку, і в ній загорівся рожевий вогник — маленький, але живий. Він світився так, ніби був частиною душі. З цим світлом герой зробив перший крок уперед.

Храм відповів тихим дзвоном, і з його глибин з’явився дух — прозора постать, що світилася золотим сяйвом. Він показав дитині спогад: світ, колись наповнений світлом, тепер занурений у тіні.— Світло згасло, але його можна повернути, — мовив дух. — Шукай тих, хто пам’ятає давні часи. Вони поведуть тебе далі.

Дитя світла схилило голову й рушило вперед. Його крила розкрилися, і вперше воно відчуло силу польоту. Хмари розступилися, відкриваючи шлях до нових земель.

Так почалася подорож — шлях крізь тіні й випробування, щоб відродити світло й повернути його до зірок.