Неблизькі види

«Микола П. Кайло, командир міжзоряного крейсеру «Переможець» Збройних Сил Землі. 14 грудня 292-ого року космічної ери. Третій рік війни між людьми та праями.

Доповідь

О сьомій годині за Гринвічом «Переможець» був підступно атакований ворожим кораблем. Перший же постріл пошкодив основний двигун, а в результаті послідуючого 98-годинного бою було знищено аварійний. На даний момент крейсер безпомічно дрейфує, продовжуючи битву з ворогом, тож я вимагаю надіслати підтримку. Звертаюся до всіх кораблів ЗСЗ, а також безпосереднього командування. Нам потрібна допомога…»

– Капітане, вони в зоні досяжності, – перебив запис перший помічник Кириленко. Микола задоволено облизав губи.

– Гаразд, вирахувати відстань. Прицілитися, – він схилився над панеллю, що показувала візуалізацію ворожого корабля з усіма необхідними розрахунками. – Не зараз, підпустимо їх. Поправка на пів-градуса вліво… Вогонь!

– Є! – щасливо всміхаючись, вигукнув Кириленко. – Знищена їхня остання гармата. Тепер вони беззбройні.

– От і чудово, – капітан полегшено видихнув. – Все, найважче позаду. Тепер нам лишається тільки дрейфувати, чекаючи, доки нас хтось підхопить. Шкода, не вдасться добити зубатих. Вони, певно, вже на інший край галактики дременули?

– Взагалі-то, ні, – занепокоєно відповів помічник, поглянувши на екран. – Насправді, вони наближаються. І дуже швидко.

Микола недовірливо уставився на загострені обриси ворожого корабля, що стрімко мчав прямо на них. В цьому не було жодного сенсу, вони ж самі підставляються під постріли «Переможця». Хіба що…

– Вогонь з усіх гармат! Повторюю, вогонь з усіх гармат! – заволав капітан, схопившись за панель. – З усього, що є стріляйте! Ці покидьки йдуть на таран.

Могутній поштовх збив його з ніг, віджбурнувши до стіни. Все навкруг іскрило, тріщало і розвалювалося. Голова паморочилася, у вухах дзвеніло, а ноги підкошувались, проте Микола все ж знайшов в собі сили підвестися. Похитуючись, він підійшов до Кириленка й допоміг тому стати на ноги. Обличчя помічника було закривавленим, але він всміхнувся й показав великий палець, беззвучно ворушачи губами. «Житиме», – вирішив капітан, поплентавшись до панелі.

– Підтвердьте ваш статус, – звелів він, схилившись над тріснутим, мигаючим екраном. – Відгукніться, негайно. Говорить ваш капітан, що сталося?

– Кришталь повний, капітане! – відповів головний механік Анатолій Янчук. – Праї врізалися в нас на повній швидкості, розбивши й свій корабель, й наш. Ми тепер літаюча в космосі купа металобрухту, якій одна дорога – на звалище. Й відчіпляти зубатих не можна, бо інакше станеться розгерметизація.

– Не треба нікого відчіпляти, – капітан переключився на командира десанту. – Оперативна група наготові? Добре. Я завжди знав, що можу на вас покластися. Починайте сканування ворожого корабля і готуйтеся пускати газ.

– Але, капітане, тут невелика проблемка, – широкоплечий вусань зам’явся, розгублено всміхаючись. – Сканування показує, шо на їхньому кораблі нікого немає. Ні живого, ні мертвого.

– Нічого не розумію, – капітан схопився за голову. – Якщо праї покинули корабель, то де вони зараз? Кириленко, чи є інші об’єкти навколо нас?

– Жодних, капітане, – доповів помічник, втерши обличчя та знявши розірваний кітель. Микола пополотнів.

– Це означає лише одне, – очі капітана оскляніли. – Ворог на кораблі. Всі до зброї негайно.

На жаль, замість злагодженої відповіді, динаміки донесли крики, постріли та шурхотіння перешкод, що заглушали звуки бою. Не гаючи часу і намагаючись не думати про інопланетних монстрів, що в цю саму мить вирізали його підлеглих, Микола відкрив збройну шафу. Діставши два крупнокаліберні КСГ, він віддав один Кириленку, інший лишивши собі. Приєднати батарею, дати зброї зарядитися, увімкнути відбитком. Капітан має зберігати самовладання у будь-якій ситуації, тож Кайло не панікував. Втім, причин радіти в нього теж не було.

– Один біля дверей, – повернув командира до реальності Кириленко. – Всього один, якщо зробимо все правильно…

Він не встиг договорити, бо залізні двері вибухнули, розірвані на шматки. Наступної миті верхня половина Кириленка впала додолу, тоді як ноги продовжували стояти. Закричавши від люті, Микола натиснув на гачок. Сотні коротких сліпуче-білих лазерних зарядів виривалися з кожного із восьми дул КСГ і одному навіть пощастило влучити в голову низькорослій, немов дитячій, постаті, відколовши шматок шолому. З пропаленої діри на капітана поглянуло жовте око з вертикальною «котячою» зіницею. Наступної миті зброю вибили в нього з рук, а сам він опинився на підлозі. Удар ледь не вбив його і Микола, немов у вповільненій зйомці, бачив, як до нього наближається блискуче гостре лезо. Аж раптом…

– До уваги всіх командирів ЗСЗ, – крізь тріскотню перешкод пробивався владний голос головнокомандувача. – Повторюю, до уваги всіх командирів ЗСЗ. Щойно було укладено мир з праями, тож вам наказано негайно припинити будь які військові дії проти них. Патрульним кораблям продовжувати рух згідно встановленим маршрутам, решті повернутися на найближчу орбітальну базу і чекати подальших вказівок. Наказ вважається прийнятим з моменту його оголошення. Невиконання карається відповідно до статті 19-ої військового уставу ЗСЗ…