Глава дев'ятнадцята. Неприємності.

    Ранок. Усі ще сплять, но тільки не провідник. Йому знову чомусь не спиться. Опершись щокою о холодний камінь полу його невеличкої печери, провідник розглядав спочатку сірі й темні, майже непримітні кола на кам'яних стінах кубла, а потім його погляд опустився на дракончиків. Він якось пошкодував їх буквально дванадцять хвилин тому і зараз вони знову спали, неначе крім цього їм більше не було чим зайнятися.

   Але й це було дуже добре. Їхнє майже постійне повзання туди сюди по печері провідника у розгляданні усього довкола - у них нарешті відкрились їх маленькі оченята на днях, - й голосливі писки було здавалось чутно на весь ліс. Тому буде добре, якщо їх ніхто якийсь час не почує і не побачить.

   За двома великими каменями, які закривали вхід до кубла Морока почулося декілька тихих кроків. Провідник різко встав на ноги, уявивши, що не спав зовсім цієї ночі для виду і спробував десь сховати малих драконів.

-- Мороку, це я... - Почувся тихий голос Люма, який прийшов зі своїм патрулем з нічного обходу лісу.

   Провідник перестав намагатися сховати драконів як тільки почув голос Люма, підійшов до двох великих каменів, закликавших вхід і трішки відхилив один з них, щоб роздивитися, хто ще був поряд з його радником.

   Коли він зробив це, то першим, що він побачив, це були винувате лице Люма і задоволена постать Міндаля. Поряд з минулим радником стояло ще декілька невеликих, але не менш Лісних швидких і вправних людей. Поряд з непроханими гостями стояли у напівкругу й люди з сьогоднішнього нічного патрулю.

    М'язи визирали з-під рукавів їхніх теплих кофтин, але чомусь сам патруль був не таким жвавим як тоді, коли вони зазвичай йшли у звичайні патрулі. Коли Морок дивився на людей з патрулю, усі опускали очі й починали розглядати ноги й землю під своїми ногами, неначе їм було соромно за щось.

     Морок знову подивився на обличчя свого радника і той ніби самими губами спробував запевнити провідника, що намагався зробити усе можливе, щоб затримати непроханих гостей хоча б до ранку, щоб майже усі вже встигли прокинутися.

-- Що відбувається? - Проричав тихо крізь зуби Морок, позираючи то на Міндаля, то на провідника посередників, який стояв поряд з минулим радником і виглядав достатньо спокійно.

   Як тільки Морок задав питання, на обличчі провідника посередників не сіпнулась ні одна зморшка. Він повільно кліпнув і вийшовши трішки вперед, наскільки це взагалі зараз було можливо, почав говорити:

-- Що ж, Міндаль прийшов до нас учора ввечері і повідомив дещо ну дууууууже як на мене цікаве й корисне. - Він казав спокійно й чітко, неначе хотів, щоб його почули усі. Що ж, якщо він це й замислив, то тоді його план вдався. Послупово усі почали вилазити зі своїх кубел і інколи тихо питати "що відбувається?". Коли на галявині було достатньо багато Лісних, провідник посередників продовжив: - Міндаль доповів мені, що у тебе, Мороку, в кублі знаходиться два ще маленькі дракони.

    Морок ледь ледь стримав себе, щоб не зашипіти і не кинутися спочатку на Міндаля за зраду, а потім на провідника посередників. А потім ледь ледь втримався від того, щоб не почати розносити увесь свій табір від тієї люті, яка різко накотила на нього.

-- То це правда? - Запитав провідник посередників, вигнувши брові майже до лоба і дивлячись на провідника Лісних холодним поглядом, неначе знущаючись з нього.

-- Так, це правда. - Вирішив не закривати від усіх правду Морок і після цих слів усі одразу почали охкати й питати вже "що ж з нами тоді буде?". Морок дочекавшись, доки усе стихне, продовжив: - але тобі я не дам ні одного з них, так що на це не сподівайся.

-- Це чому це? - Брові ворожого провідника піднялися здавалось, ще вище.

-- Якщо вони опиняться у неправильних руках, наслідки можуть бути жахливими. А тепер попрошу піти з моєї території, тому що якщо казати правду, ваша присутність тут мені подобається не дуже.

   Провідник посередників зіщулився, ненаве невеличке сяйво неповного місяця осліпило його. Він повільно відвернувшись від провідника і пішовши до виходу з табору, наказав і тим, хто на його боці прийшов з ним йти за ним. Ці люди підкорились і через деякий час їх, як і Міндаля, не було на території Лісного Народу.

-- Тепер, - повільно мовив Морок до Люма, який стояв увесь цей час поряд з ним, - сподіваюсь, що правила різнобоких для нього будуть більш зрозумілими, ніж наші.

-- Я теж на це сподіваюсь... - Люм повільно кліпнув. - Як в сподіваюсь на те, що або Мірарда зможе нас найти, або ми зможемо їі знайти.

-- Як гадаєш, у неї є свій дракон? - Чисто з цікавості запитав Морок, подивившись на зоряне небо.

 -- Не знаю якщо честно..