Глава сімнадцята. Посвідчення у радники.

   Він знову дивився на Лісний Народ зверху, стоячи на найбільшому й найвищому камені їхнього табору. Люди тільки почали збиратися на збори, вилазячи зі своїх кубел. Дехто потягувався від довгого сну після довгого полювання або патрулювання.

   Вже декілька патрулів повернулись з обходів їхніх земель, доклали про усе Мороку і трішки відпочивши, разом з іншими почали збиратися на галявині, щоб послухати сьогоднішні слова свого провідника. Мало того, що за останній час майже всі були втомленими, ніхто навіть і гадки не мав, де шукати Мірарду.

    Поряд з провідником стояв Люм, нервово роззираючись по сторонах і дивлячись то на людей майже під його ногами, то на Морока. Провідник трішки прикрив очі, побачивши Міндаля, який вийшовши зі свого кубла, яке знаходилося майже на кінці їхнього табору, тихо рикнувши щось собі під нос, теж став поряд з іншими.

-- Хвилюєшся? - Тихо запитав Морок у Люма, вже бачачи відповідь на його обличчі.

-- Чому саме я?.. - Запитав він. - Чому ти вирішив зробити своїм радником саме мене? І чому саме зараз, коли в нас настали такі важкі часи? Та й до того ж, навіщо тобі заміняти старого більш досвідченого радника на нового?

    Морок знову подивився на людей майже під собою й глибоко вдихнув, відчуваючи, що з цим видихом виходить і напруження з його тіла й м'язів.

-- Міндаля я давно вже підозрював у тому, що він придумує якісь нові ідеї тільки для того, щоб поліпшити тільки своє життя. Мені був потрібен якийсь привід для того, щоб коли він знову почне щось подібне вигадувати, то одразу ж потикати йому лицем у це. Якраз позавчора він показав мені, що я не помилявся і що якраз пора подивитися на його обличчя тоді, коли я оголошу тебе своїм новим радником. - Морок непомітно для інших скривив обличчя при згадці того, що могло статися, якщо б він ще якийсь час потримав Міндаля за свого радника. - Гадаю, що хай він після свого вигнання вирішує, де саме буде жити. Зараз така ситуація, що вигнанець не може деякий час ще знаходиться у лісі, щоб знайти наступне місце свого проживання. Ми не знаємо, чого від нього чекати.

-- Я гадаю, що це правильне рішення... - Люм повільно кліпнув, подивившись на те місце, де сидів і щось бубонів собі під ніс вже минулий радник провідника. - Підпитуванний своїми злими емоціями на увесь світ й жагою до помсти не тільки тобі, а й мені на додачу за те, що зайняв його місце, він стане кровожерним. Він захоче знову повернути собі усе те, що колись було під його контролем. - Люм на секунду глянув на провідника. - Може, він навіть захоче стати новим провідником Лісного Народу.

-- Сподіваюсь, що цього не буде й правила Лісного Народу не будуть затьмарені у його темній свідомості. - Мовив провідник і ступивши майже на край великого каменя, звернувся вже до усього Лісного Народу, який вже встиг повністю зібратись на галявині. - Сьогодні дуже особливий день. Сьогодні один з нас стане моїм новим радником, який буде допомагати мені приймати правильні рішення на благо нашого Народу і нашого лісу.

-- А що сталося зі старим радником? - Запитав хтось, виділившись з великого гурту людей.

   Морок коротко переповів усі свої ранні підозри про Міндаля і своє рішення, що його минулий радник піде з лісу одразу після посвідчення. Також він сказав, що новим радником буде Люм і приховав той факт, що у нього в кублі прямо зараз є два маленьких дракончиків, які тільки тільки відкрили очі.

   Усі слухали провідника уважно, інколи озираючись на минулого радника. Морок інколи теж міг поглядати на реакцію Міндаля. Останній сидів з кам'яним лицем, боячись навіть зайвий раз поворухнутись. Він зрозумів майже одразу те, що провідник не розповів усієї правди. Тому коли Морок закінчив свою розповідь, усі деякий час сиділи мовчки, а потім Міндаль повільно встав і подивившись важким поглядом на свій вже минулий Народ, тихо мовив:

-- Я ще повернусь, обіцяю. - Навіть не дивлячись на те, що він казав тихо, усі прекрасно його чули, тому що крім йього голосу, здавалось, не було ні одного звуку. - І моя помста буде великою, ось побачите.

   Міндаль озирнувся і повільно пішов з табору, відчуваючи, як увесь Лісний Народ проводжає його поглядами. Вони його не лякали, йому було байдуже на них. Тепер йому було байдуже на увесь цей Народ, у якому він колись давно народився, ріс і став радником.

    Коли він пішов, Морок сам один прослідкував за тим, щоб Міндаль пішов з його території. Після цього увесь Лісний Народ привітав Люма і усе почало текти як завжди.