Глава шістнадцята. Маленькі дракони.

-- Навіщо ти приніс їх сюди? - Запитав Міндаль, як тільки вони з Люмом зайшли до кубла провідника і побачили двох невеличких дракончиків, які ще навіть не могли нормально їсти чи стояти.

   Очі Міндаля світились злістю й ненавистю до цих малих. А на обличчі Люма було тільки здивування і не більше. Провідник уважно слідкував за обома вояками своїм поглядом, а в його голові зринула думка, що він неправильно обрав його посередника.

-- А я гадав, Міндалю.. - Мовив повільно Морок, проговорюючи кожне слово спокійним голосом і вставши з насиженого місця, поправив підстилку з моху й пір'я, яка лежала під дракончиками, щоб ті ненароком не впали і не почали як завжди тихо піщати. - Що ти будеш підтримувати свого провідника до кінця. Я не помилявся, коли ставив твою відданість Лісному Народові під сумнів і гадав, хто замінить тебе.

   Після цих слів очі Міндаля зіщулились до невеличких шпаринок, неначе в невеличкій печері провідника було дуже ярко навіть попри те, що Морок спробував відтворити майже повну темряву, щоб не засліпити малих драконів. Він трішки вигнув шию і зашипів, неначе кіт під час битви за свою територію.

-- Ти хоча б знаєш, що з нами буде, якщо ті люди на кордонах нашого зі світом двоногів лісу дізнаються про цих двох? - Прошипів Міндаль крізь сціплені зуби, кивнувши головою вбік дракончиків і на цей раз вже прищурився трішки Морок. - Вони ж можуть відібрати в нас їх силою і докласти про все свому головному. І потім вже почнуть перевіряти усі закутки нашого лісу, не даючи нам спокійно жити. Можливо навіть вони почнуть слідкувати за нами.

-- Я знаю, що з нами буде, - продовжив стояти на своєму провідник, - якщо я б не взяв їх до себе. Ти взагалі уявляєш, що було б, якби ті дивні люди через деякий час різко пішли на нас з війної і почали вбивати кожного з нас? Потім добралися б до драконів, забрали їх і переманили на свій бік. А так у нас з ними є шанс хоч якось захистити себе й своїх матерів від цього нападу. - Морок подивився на двух дракончиків такч неначе це були його діти. Вони, інколи вовтузились уві сні, також інколи тихо попискуючи. - Навіть двоє шансів, якщо один з них помре.  - Після цього провідник знову подивився на Люма й Міндаля тим холодним і серйозним поглядом, яким дивився зазвичай на усіх. - Тому нам треба зберегти їх у таємниці навіть від усього Лісного Народу. Ви зрозуміли мене?

   Люм кивнув майже одразу після питання провідника на знак згоди, а Міндаль трішки повагався. Але все ж таки теж кивнув через декілька секунд і відвернувся від провідника і драконів біля нього.

-- Як саме ти будеш їх тренувати, коли вони почнуть рости? І куди ти їх дінеш, коли вони виростуть? Дракони зазвичай ростуть дуже великими і через деякий час тобі вже неможливо їх буде сховати у своєму кублі. - Почав запитувати Люм.

-- Як саме я буду їх тренувати? Хм... - Морок на декілька секунд задумався, відвівши погляд від двох своїх побратим, які стояли перед входом до його кубла і перестав так витріщатися на драконів. - Що ж. Спочатку все буде залежати від їхнього характеру. Якщо вони не дуже агресивні, то будемо обучати їх м'яко, щоб вони самі зрозуміли, де вороги, а де свої. Якщо вони будуть з часом робитись злі та агресивні навіть до своїх - що ж, залишиться або брати на понт або якось намагатись домовитися. А на рахунок того, де я буду їх тримати коли вони вже достатньо виростуть... - Морок знову задумався, піднявши погляд до кам'яної стелі свого кубла. Йому так краще думалося. - Тоді вже треба буде розповісти про них іншій частині Лісного Народу.

-- Що б ти не казав, а я все одно з тобою не погоджуюсь. - Шикнув Міндаль знову крізь зуби і просунувся в невеличкий отвір між двома великими каменями, вийшовши з кубла провідника на галявину табору Лісного Народу.

    Люм залишився стояти на місці, продовжуючи дивитись то на провідника то на драконів, які інколи легенько ворушились на їхній не дуже вже й м'якій підстилці. 

-- Ти щось ще хотів? - Запитав Морок нарешті через декілька довгих хвилин їхнього з Люмом мовчання. Його тихий голос луною прокотився по невеличкій печері провідника, неначе тихий грім десь здалеку, попереджаючий про сильний дощ, який йде у їхньому напрямку.

    Люм трішки нахилився до Мороку, неначе боявся, що хтось зайвий може почути його. Потім він швидко озирнувся на ту шпарину між каменями, у яку проліз Міндаль і тільки тоді, знову повернувшись лицем до провідника, тихо, майже нечутно мовив:

-- Коли я знову слідкував за тими дивними двоногами, я дещо почув від них тієї миті. Вони казали, що їхньому босові нарешті таки вдалося знайти нову жертву для повного дослідження Глибоко Сну. І що ця жертва вже встигла ненадовго побувати там. Але вона нічого не розповіла їм про Глибокий Сон, як я зрозумів.

   Морок прищурився ще більше й відвернувся від Люма на деякий час, щоб той не побачив його обличчя, яке мабуть за все життя провідника було уперше викривлено страхом. В його груді щось протяжно почало вити, неначе вовк на білу луну, яку не міг дістати від розуміння того, які здогадки можуть картати його побратима зараз, коли він завів розмову про цю тему.

-- Ти гадаєш... - Майже нечутно через деякий час запитав Морок. - Що це була Мірарда?...

-- Так... - Також тихо сказав Люм і трішки опустив голову, показуючи провідникові, що йому теж боляче від того, що дитину того, кого любив колись провідник, можуть у кожен момент бездумно вбити. - Тому що важко знайти ту людину, яка ще ніколи не будучи у Глибокому Сні, могла стати ідеальним варіантом для інкубатору тих потвор з того мерзенного місця...

   Морок різко підскочив з насиженого місця і пішов до тієї ж шпарини, у якій декілька хвилин тому зник Міндаль. При цьому він казав не то до себе, не то до Люма:

-- Зараз буде зібрання. Якщо Мірарда ще й досі жива, у нас ще є невеличкий шанс урятувати її від смерті. - На декілька секунд зупинившись перед виходом зі свого кубла, Морок озирнувся на Люма, який увесь цей час йшов за ним. - І так. Тепер ти будеш моїм радником замість Міндаля. Посвідчення тебе в радники відбудеться завтрач уж пробач. Сьогодні в нас є справи трішки важливіші, ніж це.