Глава тринадцята. Початок тренування.

    Коли ми трішки поїли після довгого шляху, по якому ми знову йшли пішки, Каріна з Темним Полум'ям залишились трішки відпочити у закутку майже під землею, звідки їх не дістав би ні один монстр і ні одна потвора, які тут тільки можуть існувати. А ми зі Сніжним відійшовши від них трішки далі, почали тренуватися.

-- Коли ти вперше використала свої магічні властивості, ти відчула себе втомленою, але через якийсь час це пройшло. Так? - Запитав у мене дракон і я кивнула. - Значить нам треба зробити так, щоб цих сил було вдосталь, якщо нам прийдеться довго з кимось битися або виконувати якійсь складні, але сильні атаки.

-- Але мені спочатку треба хоча б зрозуміти, як цією силою керувати, а потім навчитись це робити. А вже потім думати, як саме зробити так, щоб її стало більше. 

-- Добре, ти права. Тоді спробуй... Ммм... Атакувати он той камінь, - Сніжний кивнул на камінь середніх розмірів майже перед нами і я запитально подивилась на нього. - Просто уяви, що він твій заклятий ворог.

-- Я це зрозуміла, але як саме його атакувати? Там... Якось вогонь або воду прикликати або що мені зробити, щоб на том камені з'явилась хоча б маленька й майже невидима для нас з тобою подряпина?

-- Пробач, я мабуть не з того місця почав. Тоді сядь або ляж так, як тобі краще, заплющ очі і уяви, що по твоєму тілу тече твоя енергія. Вона перетікає з твоїх ніг до голови, а з голови до ніг, і так далі. При цьому вона оминає руки і все твоє тіло, доки робить такі рухи.

   Я рівно сіла біля Сніжного у позі лотоса й заплющила очі, як і казав мені дракон. Почала уявляти, як по моєму тілу проходить велика течія енергії туди сюди, туди сюди, оминаючи моє тіло. Через декілька хвилин я відчула по справжньому, як  моя енергія бурхливо вирує у мені. Це відчуття майже не відчувається, але якщо "прислухатись" до свого тіла, його можна почути.

-- Я - тихо мовила я, - відчуваю свою енергію. Ледь ледь, але все ж таки відчуваю.

-- Добре. Посиди так декілька хвилин аж до того моменту, доки не відчуєш свою енергію нормально, без зусиль і особливих прислухань до себе. А я поки що потренуюсь з видиханням полум'я і якщо в мене ще залишаться сили та бажання, повчуся літати.

    Серед декілька секунд я почула, як дракон набирає повні груди воздуху носом і потім різко його видихає вже ротом. Через декілька невдалих спроб, я почула, як Сніжному нарешті вдалося видихнути трішки вогню, про колір якого я ще не знаю. Але мабуть вже у майбутньому дізнаюсь, коли нам доведеться битись з тими потворами у табір яких зараз йдемо.

    При цьому я намагалась не відволікатись ні на які звуки, все ще продовжуючи відчувати свою енергію у тілі. Це відчуття з кожною хвилиною робилось більш відчутним і коли я відчувала його вже так, ненаве відчувала з самого народження, я вперше за цей час дозволила собі повільно відкрити очі.

   Відчуття енергії в тілі майже повністю пропало, але я в останню мить неначе схватила його і не дала повністю зникнути. Мабуть, коли я буду більш досвідчена у цій справі, мені вдасться відчувати свою енергію дуже добре і довго навіть з відкритими очима.  

    Сніжний, не бача, що я вже відкрила очі й повільно почала вставати, втримуючи "біля себе" відчуття власної енергії, майже пів хвилини зміг випускати вогонь зі своєї пасті. Ніфіга собі, як розігнався для нашого першого тренування! Хоча, зважаючи на те, що нас чекає попереду, треба пришвидшити тренування, щоб потім не виникло казусів к битвах.

    Так, в нас ще буде багато часу для того, щоб підготуватися, тому що йти до табору тих потвор дуже довго по словам Сніжного. Але все ж таки ще незрозуміло, коли й хто саме може на нас знову напасти. Тому краще перестрахуватися перед несподіваною битвою, аніж перелякано бігти від неї, втрачаючи дорогоцінні сили й час, якого у нас мабуть вже й не так уже й багато.

    Коли Сніжний нарешті перестав видмухувати з себе вогонь і подивився на мене, я розповіла йому про свої успіхи. А він тим часом стрибнув на камінь, явно готуючись почати намагатись вчитись літати.

-- Добре, це вже великі успіхи. - Мовив дракон. - Коли ми прийдемо назад до лісу, ніхто не зможе тебе узнати, тому що ти змінишся не тільки за зовнішністю, а й за здібностями. - Я трішки присоромилась, коли Сніжний почав мене так нахвалювати. - Тому продовжуй тренуватися відчувати свою енергію, якщо в тебе на те ще є бажання. Про сили я нічого не кажу, тому що ти їх майже не використовуєш у цій справі.

    Я кивнувши, знову вдобно сіла і перед тим, як заплющити очі, не втрималась і запитала в дракона, який вже збирався махати туди сюди своїми крилами:

-- А коли я навчусь відчувати свою енергію, що буде?

-- Тоді ти будеш вчитись користуватись цією енергією і розумітись на такій собі магії.

-- А я гадала, що магії не існує...

-- Те, що ти так гадала, ще не означає того, що магії дійсно нема. А тепер будь ласка, давай продовжимо тренування у спокої й тиші! - Гаркнув на мене дракон і я нарешті знову закривши очі, знову почала намагатись відчувати свою енергію так сильно, як тоді, як і а перший раз.

    У другий раз це вийшло трішки довше, ніж в перший, але все ж таки вийшло. На цьому я вирішила поки що зупинитись.