Глава дванадцята. План.

-- То який все ж таки у нас план? - Запитала вже який раз Каріна, як тільки ми знайшли тихе й спокійне місце, де потвори не знайшли б нас. Або якби й знайшли, то дістати нас так просто не змогли.

-- Не знаю, - пискнула Темне Полум'я своїм тоненьким голосом, яка тільки тільки почала розмовляти, неначе людина і Каріна погладила її по маленькій голівці.

    Темне Полум'я вигнула свою малу спинку так, неначе мале кошеня, приймаючи в себе всю ласку й доброту своєї подружки і у майбутньому, коли вона достатньо підросте, наїздниці. А я згадала, що майже так само робив і Сніжний. Здавалось, що якщо Темне Полум'я зараз задиринчить, як справжнє кошеня, я кинусь на неї, щоб затіскати від милоти.

-- Як я вже казав раніше, я знаю майже усю місцевість у цьому світі, тому що мої батьки колись були тут з моїм яйцем. І якщо мені не зраджує пам'ять, то якщо йти вперед, то ми натрапимо на табір.

-- На табір? - Запитала я.

-- Так, на табір. Там теж є монстри, але вони більш розумні, ніж ті, яких ми зустрічали раніше. Вони взагалі дуже схожі на людей, але зовнішність потвор. 

-- Ти знаєш, як вони себе поводять, коли бачать чужинців? - Знову запитала я.

-- Коли мої батьки пролітали над їх табором, вважаючи, що ті "люди" принаймні не будуть на них нападати. Но ці наполовину люди наполовину потвори вели себе так, неначе дракони на них напали першими, а не просто намагались знайти місце для притулку.

-- Я мабуть, теж себе б так повела, якби на нашу територію зайшли чужинці. Тому їхня поведінка мені зрозуміла.

-- А ти дослухай до кінця і тоді їх поведінка буде тобі не зрозуміла! - Гаркнув на мене Сніжний і продовжив: - коли мої батьки приземлились поряд з їх табором і спробували показати, що вони не вороги, ці потвори майже вбили їх. Хоча обоє з драконів навіть захищатись не намагались, що вже казали про атаки. І тоді їм прийшлось знову летіти й шукати нову, більш кращу місцевість де можна було б нормально ростити дитинча. Тобто мене.

-- А що стало з твоїми батьками? - Запитала Каріна а Сніжний опустив очі, почавши розглядати свої лапи, які я впевнена, за останній час стали трішки сильнішими, як і сам дракон.

-- Якщо чесно, я не пам'ятаю. Я пам'ятаю тільки те, що вони знаючи, що я чую їх, обіцяли повернутись. Але звідтоді вони так і не повернулись, а потім мене знайшли ті стражі, від яких ми колись бігли. Але я все ж таки ще чекаю, що мої батьки повернуться до мене і ми знову станемо сім'єю, як колись.

-- Я теж не пам'ятаю своїх батьків, - тихо мовила я, починаючи гладити Сніжного спочатку по голові, а потім і по спині, відчуваючи, що дракон вже трішки підріс, - я взагалі їх не пам'ятаю. Якщо ти ще може пам'яєш їхні останні слова або очі чи якусь частину їх зовнішнього вигляду, то я своїх взагалі не пам'ятаю.

-- Нічого. Колись ми дізнаємося про наших батьків майже все - мовив Сніжний і скосив мені на коліна. - Але зараз нам треба йти у той табір, про який я розповідав.

-- Якщо ці дивні нелюди атакують всіх, навіть не розібравшись, то навіщо нам йти туди й лишній раз ризикувати? - Задала логічне запитання Каріна, яке за секунду до цього хотіла запитати я, але не встигла.

    Сніжний подивився на неї своїми гарними блакитними очима і мовив:

-- Тому що там є портал у зовнішній, нормальний світ, куди ми намагались потрапити увесь цей час. Я впевнений... Ні, я точно знаю, що якась його частина повинна бути там. Я бачив, як він відкривається і закривається то у одному місці, то вже в іншому. Кожен проміжок між його зниканнями й з'явленнями - приблизно три хвилини. Але точно зрозуміти де й коли саме він з'явиться наступного разу важко, якщо не неможливо.

    Сніжний поклав свою голову на свої лапи, вмостившись на моїх ногах. Але він не заплющив очі, щоб заснути. Він і далі продовжував поглядати то на мене, то на Каріну. А інколи навіть дивився на Темне Полум'я. 

    Темне Полум'я у свою чергу, ловлячи на собі погляд Сніжного і інколи пару секунд дивлячись йому в очі, відворачувалась, ніби боялась дивитись на нього. Або вона вже знала, що Сніжний до неї не рівно дихає і теж починала в нього закохуватись.

-- Тоді ось який наш план, - зробила такі собі підсумки я, - ми йдемо до того табору, при цьому починаючи тренуватися. Тому що те, що я знову можу визвіритися й на когось напасти мене нервує. Може, під час тренувань я зрозумію, що за сила мені дана і як її якщо що стримувати, коли я знову починаю злитися чи проявляти сильні почуття.

-- Ти зараз відповіла на своє питання про те, як цю силу стримувати. - Знову подав голос Сніжний. - Треба просто не проявляти сильних почуттів і з-за цього ти не будеш дичавіти.

    Під моїм здивованим поглядом, Сніжний трішки піднявши голову, почав поясняти:

-- Згадай, як тоді, коли на тебе напала Сапфіра, то ти відчувала щось по типу незрозуміння й сильного бажання сказати Сапфірі, що ти тільки запросила її до Лісних, а не змусила підкоритись і силою приєднатись до вас. У цей момент вперше за твої одинадцять років пробудилась ця загадкова і потаємна сила, яка так би мовити вирішила твоє питання - неначе звір, вбила Сапфіру. Коли Морок вигнав тебе з лісу, ти почала злитись і знову пробуджувати силу, але потім, коли ти різко перестала злитись, сила ніби зникла. Вона насправді не зникла, а просто відступила на деякий час, щоб знову дочекатися, коли ти знову "проявиш" себе.

   На цьому Сніжний закінчив свою доповідь і знову поклав голову на лапи. Я глибоко, на повні груди вдихнула повітря, а потім також повільно видохнула. Що ж, добре. Сніжний пролив світ на одне з моїх питань, але з-за цього в мене їх з'явилось ще більше. Чому саме Сапфіра тоді напала на мене, неначе якийсь Лісний, побачивший, що на території Лісного Народу знаходиться двоніг, вирішивши й зайти дуже далеко від стежок?

    Чому тоді зловили саме мене, а не когось іншого? Чи може вони полювали саме на мене і тому я сама вийшла до них, не роблячи зайвих проблем? Може, я просто з'явилась не у той час не у тому місці, тому вони й вирішили зловити саме мене. А як вони не змогли дізнатися, що яйце Сніжного не підробка, а справжнє? Тому що по словам самого Сніжного, він пробув у тих вартових і їх начальника доволі довго. Та й до того ж, таких "каменів", ну дууууууже схожих на драконяче яйце взагалі не існує як за кольором, так і за формою.