Глава сьома. Розмова під небом.

    Коли ми усі нарешті нормально відіспались, Сніжний почав гасати туди сюди, не знаходячи собі місця. Я запитувала його про це й казала, що він може мені повністю довіряти. І він розповів, що мабуть таких, як Сніжний і той дракон більше нема ніде. Саме з-за цього Сніжний й не може знайти собі місця - він переживає, що пропаде увесь його рід.

    Я спробувала заспокоїти його і сказати, що коли ми зможемо вибратися з цього дивного світу, то обов'язково підемо шукати й інших драконів, які змогли себе вберегти незрозуміло від чого. Сніжний неначе заспокоївся, але все ж таки у його очах інколи могли промайнути вогники сум'яття і легенького страху.

   Коли ми трішки поїли, я спочатку хотіла продовжити будувати далі, вже другу платформу, на якій повинні були рости наші рослини, але дівчина попросила мене трішки розповісти про цей світ те, що я знаю. Ми всілися на краю платформи, почав розглядати далечінь. Монстрів якраз поряд з нами не було, тому ніхто нас зрозуміла річ не побачить.

    Я почала їй розповідати усе, про що ми зі Сніжним дізнались. Інколи дракон міг виправляти мене, якщо я скажу щось неправильно. Я розповідала про те, як саме ми потрапили сюди, як довго блукали в пошуках місця для нашої оселі, як знайшли трішки землі й кірку, потім про те, як знайшли цю галявину, тут знайшли води й більше землі і про те, як за нами погнався монстр і майже не зжер, якби ми вчасно не залізли на гору.

    Я навіть розповіла їй про те, що можна будь яке каміння "підізвати" до себе і воно ніби живе створіння, підкориться тобі. А потім змінити йому форму на будь яку. В знак того, що я не брешу, я призвала до себе невеличкий камінчик і змінила йому форму. Дівчина здавалось, була здивована ще більше, ніж у той момент, коли побачила з'явлення нового дракона на світ.

   Натомість, коли я закінчила, дівчина розповіла мені все те, що трапилось з нею тоді, коли вона опинилась у цьому мирі:

-- Я знайшла яйце дракона ще до того, як потрапила сюди також, як і ти. Коли я забрала його й вирішила залишити в себе, тоді вже була ніч, тому я пішла спати. Коли я прокинулась, то вже опинилась тут. Почала ж намагатись зрозуміти, що це за світ і куди мене занесло, але все було марним. Та й їсти дуже хотілося, тому я також, як і ви зі Сніжним, почала блукати. Тоді я ще не підозрювала, що в мене у руках драконяче яйце і що з нього щось вийде. До речі, а як знайшла яйце свого дракона саме ти?

-- Ну, це довга історія, та й наврядчи ти в неї повіриш, - відповіла я.

-- Слухай. Я зустріла яйце дракона, застала його вилуплення і опинилась у цьому мирі незрозуміло як. І ти ще смієш гадати, що я не повірю у твою розповідь? - Дівчина, яку до речі звали Каріной, докірливо подивилась на мене.

   Я глибоко вдихнула, а потім видохнула. Згадала ту подію, коли Сапфіра незрозуміло від чого почала скаженіти й кидатись на мене. Не зрозуміло, чи спробує так зробити й Каріна. Казав же мені тоді Морок не з'іязуватися з тими, хто носить двоножаче ім'я, так і померти можна.

    Я поділилась своїми підозрами й страхами з Сніжним, при цьому розказавши про ту подію з Сапфірою, яка трапилась ще до нашої з драконом зустрічі. Сніжний декілька секунд, якщо не хвилим мовчки дивився кудись вперед.

    ×Я гадаю, що їй можна довіряти× - Нарешті подумки мовив до мене Сніжний, сівши поряд зі мною. - ×Все ж таки вона побачила вже багато, щоб не стати такою ж, як і Сапфіра. Якщо ти розкажеш їй взагалі усе, що з тобою сталося до нашої зустрічі, то я гадаю, що вона зрозуміє тебе і не буде нападати. Може навіть, вона спробує чимось допомогти×. 

   ×Приймати рішення у останній час стало так складно!...× - Застогнала я подумки. - ×Я не кажу, що й раніше вони були легкими, але зараз...×. ×Усе буде добре× - Заспокійливо мовив дракон і я знову глибоко вдихнула.

-- Що ж, добре, ти вмовила мене, - сказала я вже вголос, звертаючись до Каріни і почала їй розповідати усі подробиці свого недавнього минулого.

   Каріна мовчки уважно слухала мою розповідь, навіть питань не ставлячи. Коли я закінчила свою розповідь на тому, як ми зі Сніжним зайшли у портал і з'явились тут, Каріна повільно кліпнула, тепер вже думаючи про щось своє. Я почала чекати чогось поганого. Чогось, що нарешті зможе мені зашкодити, тому що сидить поряд зі мною.

-- Знаєш, якщо б ми зараз не мали неприємностей у житті, то тоді я може й спробувала приєднатись до вас, якби ваш провідник мені дозволив це зробити. - І під мій здивований погляд, вона продовжила: - Я розумію, що на це може піти багато часу й зусиль, та й до того ж, ти сама ще не знаєш, приймуть тебе саму обратно чи ні, але я обіцяю, що коли ми зможемо повернутись обратно, у звичайний світ, то тоді я спробую повернути тебе обратно до лісу і до твого Народу. І пройду з тобою той путь, який ти обереш, разом.

   Після цих слів Каріна простягнула мені руку, зігнуту в кулак. Я подивилась на неї і не стримуючи посмішки, теж стисла свою руку в кулак. Каріна теж посміхнувшись своїм кулаком легенько вдарила мій. Після цього ми відвернулись одна від і деякий час мовчки сиділи й думали про щось своє.

   ×Ну ось бачиш× - Знову подумки звернувся до мене Сніжний. - ×Нічого страшного не сталося, а ти боялась×. ×Так, ти був правий. Мені не треба було так боятись. Все ж таки Каріна не така, як Сапфіра. До речі, в тебе є якійсь здогадки про те, що тоді відбувалось у її голові, коли вона на мене ні за що ні про що взяла й напала?× - Запитала у відповідь я. ×А про те, що сталося з Сапфірою тоді, гадаю, нам ще треба буде дізнатись× - Відповів трішки подумавши Сніжний і влігшись, поклав голову на свої лапи. - ×До цього моменту пройде ще дуже багато часу×

-- До речі, а як ти назвеш свого дракона? - Вже тихіше, щоб дати нашим драконам поспати, спитала я.

   Каріна акуратно погладила свого ще маленького дракончика, який зараз був у неї на ногах і також мирно спав.

-- Мабуть назву його... - Теж тихо сказала Каріна, продовжуючи гладити свого дракона по маленькій голівці. - Темне Полум'я. Якраз пасує до кольору його луски і мабуть буде пасувати й до характеру. А свого ти назвала я так розумію з-за того, що він тобі нагадує сніг, так?